Львівський німець Леопольд фон Захер-Мазох одним тільки твором зробив популярним на весь світ повітове містечко Коломия. А все завдяки досить відвертій (як на той час) повісті про чоловіка, який мав успіх у панночок міста над Прутом.
Інформатор розповість, що писав про Коломию Леопольд фон Захер-Мазох та як на це відгукнулися в тогочасній пресі.
Пустіть мене у рай до святих жон та непорочних дів, і рай стане борделем…
1866 році у «Щорічнику Вестермана» вийшла у світ повість «Дон Жуан з Коломиї» – «Don Juan von Kolomea», написана німецькою мовою, а згодом і в перекладі на французьку.
Хоча досі нема даних, чи бував Леопольд фон Захер-Мазох у Коломиї.Проте дослідник Микола Савчук стверджує, що письменник таки “коротко жив у Коломиї” і це відобразилося у його відомих творах «Дон Жуан з Коломиї» (1864) та «Жіночі образки з Галичини», в якому описав типажі коломийського ярмарку.
Одразу спішимо запевнити – в центрі уваги Мазоха зовсім не історичні вулички милої нашому серцю Писанкової, автор лише використав ім’я нашого містечка у своїй повісті про бабія-спокусника.
І починається повість з подорожі з Коломиї у село. Аж за пів години від міста оповідача зупинила селянська варта. За відсутності “пашпорта” бричку затримали. Відтак у шинку неподалік наш оповідник знайомиться із тим самим “дон Жуаном”. Але переповідати немає сенсу, адже вам кортить самим почитати? Тоді тисніть ТУТ.
Зокрема Коломию фон Захер-Мазох згадує у повісті 6 разів (окрім назви). Цитуємо:
- “Ми їхали з повітового міста Коломиї на село”.
- “Цього разу німець мав рацію, бо за півгодини їзди від Коломиї нас зупинила селянська варта”.
- “З коломийської околиці,— в кожному разі, з коломийського повіту, бо єврей упізнав його”.
- “Читаю їй романи. У Коломиї, знаєте, є випозичальня, та й у сусідів — у того чи іншого — знайдеться якась книжка”.
- “Я поїхав до Коломиї за лікарем, а коли повернувся, вона простягнула мені на руках дитя”.
- “Пустіть мене у рай до святих жон та непорочних дів, і рай стане борделем… Ох, і небезпечний цей чоловік. Його називають Доном Жуаном з Коломиї”.
Щоправда на самому початку згадується також і німецька колонія Коломиї – Маріагільф, звідки походив кучер оповідача. До слова, колонія Маріягільф розташовувалась у районі теперішньої вул. Довбуша. Неподалік міського кладовища збереглися німецькі поховання та німецький костел, що постав з попелу.
Читайте детальніше: Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф
Видання “Дон Жуана з Коломиї” у різні часи
Оце й усе. З усього Коломия у Захер-Мазоха виглядає містечком, де поряд із селянами, євреями-корчмарями, німецькими колоністами, польськими шляхтичами проживало чимало русинів, чимало з них мав непогані статки. І в цьому є правда.
“Gazeta Lwowska” 5 липня 1873 року писала таке про цю повість:
“Отже, п.Захер-Мазох в захопленні своїм власним талантом, зайшов так далеко, що про свою новеллу, яка вийшла під назвою “Дон Жуан з Коломиї” (Don Juan von Kolomea) пише таке: “…ця його праця справила таку сенсацію, якої після Werthers [Страждання юного Вертера] Гете у Німеччині не зазнав ні один твір белетристики!!” Мали ми можливість читати це оповіданнячко, яке під літературним поглядом є цілком прийнятне, а як картина галицького життя своєму авторові не дає свідчень знання нашого краю. Навпроти, автор цілком фальшиво представляє наше суспільство і змальовує типи, яких у нас ніколи не було…”
Також відчутно, що австрійський письменник, львів’янин із “богемських німців” і навіть трішки іспанського походження був прихильний до русинів. Зокрема у “Дон Жуані з Коломиї” сам оповідач називає себе українцем.
Леопольд, який сам себе визначив як українця, писав: «На нас, українців, діють музика та спів, немов магія, з наших народних пісень ми чуємо голоси наших предків, що лежать поховані у високих могилах, духи лісу, води, повітря».
Втім, дивною любов’ю Лео до малої батьківщини колись обурювався український поет Іван Франко: «Він вигадує про Галичину речі нечувані!».
Який він – коломийський Дон Жуан?
Головний герой повісті (яку часто жанрово відносять до новели)«Дон Жуан з Коломиї» сьогодні не викликав би такого резонансу, бо любовними походеньками красивого чоловіка нині нікого не здивуєш. А проте два століття тому говорити про адюльтер та ще й так відкрито було мало не чувано. Саме за цю відвертість Леопольда фон Захер-Мазоха совіти повважали його аморальним.
Будьмо відвертими, і досі більшість співвідносить його не з твором, який прославив Коломию в літературі, а з поняттям мазохізму у сексології.
То чому ж мазохізм?
Вже у дитинстві у ньому почали виявлятися схильності, які згодом і зробили його знаменитим. Захер-Мазоха приваблювали ситуації жорстокості; йому подобалося дивитись на картини із зображенням страт, а улюбленим читанням були житія мучеників. Важливою особистістю його дитинства стала графиня Ксенобія, родичка з боку батька, яка була надзвичайно красивою та водночас жорстокою жінкою. Якось, граючи в схованку зі своїми сестрами, він сховався в спальні графині і став свідком того, як спочатку графиня привела туди коханця, а за кілька хвилин до спальні увірвався її чоловік із двома друзями. Графиня побила і вигнала трьох непроханих гостей, коханець втік, а Леопольд необачно видав свою присутність, після чого графиня побила його. Однак від її ударів хлопчик відчував незрозуміле задоволення. Чоловік невдовзі повернувся, а Леопольд, сховавшись за дверима, чув удари батога і стогін графа. Образи, батіг та хутра, які любила носити графиня, стали постійними мотивами у творчості Захер-Мазоха, а жінок він з того часу сприймав як істот, яких слід одночасно і любити, і ненавидіти.
У дорослому віці Леопольд фон Захер-Мазох одружився зі своєю палкою прихильницею Авророю фон Рюмелін. Зарозуміла, егоїстична, жадібна до грошей і одягу, що любить сяяти у вищому світлі, Аврора теж почала писати, взявши собі псевдонім «Ванда фон Дунаєва» (ім’я героїні «Венери в хутрі»). Згодом вони разом підписувалися під низькопробними новелами прізвищем Захер-Мазох (без імені).
Надмірні вимоги дружини привели письменника до бідності і змусили зайнятися звичайним заробітком. Він опустився до рівня порнографії і почав писати невибагливі новели, одягаючи своїх героїнь у колоритні гуцульські кацабайки та хустки та присмачуючи розповідь батогами та канчуками, за що отримав характеристику «батька однієї перверсії».
Довівши Леопольда фон Захер-Мазоха до такого стану, Аврора покинула його (згодом вона написала популярні у читачів мемуари «Повість мого життя»). Письменник потім одружився з гувернанткою своїх дітей, яка була молодша за нього на 20 років, і цей шлюб також не був вдалим.
Тема знущання деспотичної жінки над слабким чоловіком постійно виникає також в історичних творах Захер-Мазоха і з часом стає настільки виразною, що в 1886 віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінг називає сексуальну патологію, яка характеризується отриманням задоволення від болю і підпорядкування, мазох.
Стигматизація митця
До нашого часу, на жаль, дійшов спотворений, однобічний погляд на літературну спадщину та на життєвий шлях, непересічної особистості Леопольда фон Захер-Мазоха. В польський період панування на Галичині його твори на українську тематику не видавалися за його проукраїнську позицію. В Радянському Союзі він був проголошений аморальним письменником, і вся його спадщина була заборонена.
У наш час в Україні та на Галичині, на жаль, переважають ті ж самі тенденція що до Леопольда фон Захер-Мазоха, як й у минулі часи.
Найдивовижнішим у долі цього літератора є те, що його ім’я до сьогодні відоме цілому світу не завдяки літературним обсерваторам, а з подачі основоположника сексопатології Р. Крафт-Ебінга. Він використав ім’я літератора для означення психічного розладу. І як стверджують дослідники, цей факт обурив “батька мазохізму”.
У столиці Покуття ж “Дон Жуана з Коломиї” вшанував “FRANCO-театр” постановкою однойменної вистави.
Використані джерела:
Наталка Сандецька
