Коломийка, море раків і козаки: походження та історія села Раківчик

За кілька кілометрів від Коломиї серед мальовничої природи розкинулось невеличке, але чепурне і тихе село Раківчик. Тут і ліси, і поля, і навіть вид на Карпати, водночас поруч – обʼїзна і безперервний рух, але найважливіше – це добрі та дружні люди. Саме люди творять історію будь-якого міста чи села, і в Раківчика ця історія дуже багата та цікава. 

Інформатор Коломия побував у Раківчику, прогулявся тут і довідався цікаві факти та перекази про це село. Тож запрошуємо до мандрівки.

Раківчик – це село Коломийської громади. Через нього проходить шосейна дорога, прокладена ще в XVI столітті, та залізниця Коломия-Ворохта. До того часу існував молдавський шлях, прокладений купцями в кінці XIV століття. Із Львова через Галич, Коломию, Буковину, Волощину до Чорного моря він пролягав через раківчицький ліс. Село розташоване на рівнині, у передгір’ї Карпат. Через Раківчик протікає річка Коломийка, яка ділить його на дві частини і впадає в Прут біля Коломиї. Зараз в селі проживає до 1000 мешканців.

1648 рік – це перша документальна згадка існування села Раківчик.

Збереглися чотири документи Львівського державного архіву:

Документ №1: У 1648 році отаман Григорій зібрав селян Раківчика , Товмачика, Добротова і напав на Пнівський замок у селі Пнів Надвірнянського району.

Документ №2: У 1648 році загін селян села Раківчик, очолюваний отаманом Григоришем, приєднався до козацького війська і громив маєтки поміщика О. Яблонського .

Документ №3: У 1648 році селяни сіл Раківчика, Шепарівець, Княждвора напали на панський замок у Печеніжині.

Документ №4: У 1728 році в селі Раківчик проживало 28 сімей.

Існує думка, що отаман Григораш і Григорій Тороус одна і та ж людина, за походженням із Надвірнянщини. 

Виступи галицьких селян проти шляхти активізувались внаслідок походу Б. Хмельницького на Львів восени 1648-го року. Об’єднав їх і очолив Семен Височан, обравши столицею м. Отинію. Не маючи достатньо сили, щоб зупинити польське військо, Семен Височан відступив на Вінниччину.

За переказами старожилів Раківчика невеликий загін поранених у боях повстанців зупинився у Раківчицькому лісі в урочищі “Чорне” біля монастиря. Із наближенням зими багато повстанців померло. На місці їхньої загибелі залишились два кургани – братські могили височанців.

Походження села Раківчик 

Письмові джерела відсутні. Але є кілька переказів щодо заснування Раківчика.

Розповідь перша: Григорців Василь Ількович чув від свого діда, що в XVI ст. від козацького загону відстав козак на прізвище Григір Тороус. Він облюбував собі місце в урочищі Брінки, біля річки Коломийки, збудував там житло, одружився з дівчиною з села Шепарівці, де пізніше оселився.

Розповідь друга: У 1958 році, коли в урочищі Брінки будували став, на тому місці, де за переказами була хата Тороуса, знайшли дубові колоди, котрі колись були частиною житла. Якщо перекази про козака Григіра Тороуса правдиві, то він був першим мешканцем Раківчика.

Звідки назва села

Через відсутність історичних письмових джерел, користуються двома усними народними версіями:

№1: Коли в 1648 р. військо Б. Хмельницького проходило територією села, один із старшин відіслав козака подивитися, чи є в річці риба. Повернувшись, козак доповів старшині, що є дуже багато раків.

Прізвище чи прізвисько козака закінчилось на “чик” – звідси “Раків-чик”. Отже, назву села дали козаки Богдана Хмельницького.

№2: За переказами старожилів, колись давно в річці Коломийці водилося багато раків в розмір з невелике решето. А згодом, коли на полях почали застосовувати мінеральні добрива та гербіциди, раки пропали, а назва села залишилась.

Найдавніші знахідки на території села

Археологічні розкопки, які проводились на Коломийщині в селах Товмачик, Слобода, Печеніжин, Воскресінці, Корнич виявили багато пам’ятних знарядь праці. У 1958 році у Раківчику урочищі Прелуки під час спорудження ставка знайдено кам’яні знаряддя праці, вогнище, черепки глиняного посуду.

У 1991 р. на цьому місці київські археологи проводили розкопки, під час яких знайдено амфору із спаленими людськими кістками, вогнище, мідні монети, черепки посуду, кований серп.

Знайдені речі вчені віднесли до IV ст. до нашої ери. Це свідчить про те, що тут жили люди протягом багатьох століть.

Перші поселення на території села 

Згідно архівних документів у 1728 р. у Раківчику проживало 28 сімей. Семенюки і Микитюки поселилися в горішній частині села. Одні – біля річки Коломийки, інші – біля потічка Нетечі. Трохи згодом у Раківчику поселилося більше сімей, деякі прибули із Закарпаття, інші – з навколишніх сіл.

У XVI-XVII ст. територія теперішнього села була лісовим масивом з невеликими галявинами. Найінтенсивнішим заселенням Раківчика було XIX століття.

Історія школи в Раківчику

Перші згадки про існування школи в Раківчику відносяться до другої половини XVIII ст.. Приблизно 1852-54 рр. на кошти селян була збудована хата, де розмістилась перша школа. До того діти вчились в орендованій сільській хаті під солом’яною стрілкою. Існувала школа на кошти громади. Вчителем був дяк.

Починаючи з 1880 року раківчани вимагають побудувати в селі нове приміщення школи. І лише в 1910 році австрійський уряд дав дозвіл на будівництво. Школа відкрилась в 1914 році. В період світових війн навчання там на деякий час припинялось, оскілки село було прифронтове. 

Приблизно в 1970-х роках було добудовано приміщення основного корпусу, а в 1990-х звели приміщення, де розмістилася майстерня для трудового навчання, їдальня, кімната-музей та інші кабінети. Зараз Раківчицька гімназія – філія Коломийського ліцею №5 ім. Шевченка. Директор – Попадюк Наталія Михайлівна. В школі навчається до 100 учнів. Тут просторо, затишно та охайно. Керівництво школи дбає, щоб учні були забезпечені всім необхідним для навчання.

Церква св. Івана Хрестителя в Раківчику

Перша деревʼяна церква у селі зведена у 1843 р. на кошти громади на місці давнішого храму.

У 1906 р. капітально перебудована – практично була зведена нова пʼятиверха святиня. Під час Першоі світової війни у 1915 р. був пошкоджений дах будівлі. Спочатку була покрита гонтами. Проте у 1927 році під церкву був підведений новий фундамент і її перекрили бляхою. Зачинена в радянський час і знову відчинена для богослужінь у 1989 році. 

Сьогодні це памʼятка архітектури місцевого значення.

Культурне життя Раківчика

З давніх-давен у Раківчику вміли не тільки добре ґаздувати, а й тягнулись до культури, зокрема мистецтва. Особливо любили спів: співали в церкві, на весіллях, толоках. Наприкінці XIX століття у селі організували хор. Деякий час працював театральний гуртом. У 1906 році у Раківчику відкрили читальню, яку згодом назвали клубом, де навіть показували фільми. Згодом був побудований новий Будинок культури. 

І зараз у Раківчику дбають про культурний розвиток села. Тут проводять різноманітні заходи, благодійні акції. У селі є 2 творчі колективи – Народний аматорський хоровий колектив “Кобза” та Народний аматорський жіночий вокальний ансамбль “Яворина”.

Згадки про Раківчик та його мешканців в часи окупацій

28 жовтня 1772 року дорогою, котра у XIX ст. стане називатися цісарською, на породистих конях із Станіслава через Раківчик до Коломиї приїхав перший австрійський окупаційний ескадрон. Ще через декілька днів на бричках проїхали урядовці, які представили на Покутті австрійську владу.

Після скасування цісарем Австро-Угорщини Фердинанд I у 1848 році панщини, у новозбудованій Раківчицькій церкві Святого Івана Хрестителя відбулося урочисте богослужіння і встановлено пам’ятний хрест.

У 1850 р. у селі створено УНДО (Українська Націонал-Демократична Організація), яка відстоювала національну ідею.

За час польської окупації дехто з раківчан почали шукати кращої долі в далеких краях за океаном. Деякі мешканці, які виїхали до країн Америки, незабаром повернулися. За 20 років польської окупації в селі майже нічого не змінилося.

Часи німецької окупації для раківчан були дуже складними. Відомо, що взимку 1942 року на примусові роботи з села до Німеччини було відправлено десятки мешканців. Наприкінці весни того року німецька влада репресувала, а потім знищила більше як 50 раківчицьких євреїв. В ті часи радянські військові, що квартирували на Маріягільфі, в колишніх німецьких хатах, часто навідувалися до раківчицького клубу.

Щодо часів радянської окупації, то перше післявоєнне десятиліття можна вважати найважчим у першій половині XX століття. На війну з Раківчика мобілізували майже 200 чоловіків. До рідних домівок не повернулися 64 мешканці села.

Під кінець 1949-го в Станіславській області розпочалася організація колгоспів. 21 січня 1950 року в Раківчику був створений колгосп.  У 1973 р. було збудовано приміщення садочка, у селі була лазня. Згодом в Раківчику збудували амбулаторію, добудували шкільне приміщення.

Село у війнах 

Перша світова війна

Російські війська швидко наступали на місто Коломию і 15 вересня 1914 року вступили на її територію. На теренах Прикарпаття розпочалася кривава та жорстока битва. Найбільше потерпіло село Княждвір.

У Раківчику боїв не було, але його обстріляли австрійська артилерія у зв’язку з тим, що на території села знаходилося багато російських солдат, китайців, монголів, осетин та зухвалих черкеських козаків. 

Під час Першої світової війни мешканці Раківчика Микитюк Дмитро, Федасюк Дмитро та Вишиванюк Михайло були прийняті в Легіон Українських Січових Стільців, пізніше – УГА.

Після проголошення в листопаді 1916 року ЗУНР було створено Українську Галицьку Армію, в якій служили і раківчани. 

Друга світова війна

28 березня 1944 року танкісти радянської армії вступили на територію Коломиї. 18 квітня угорські війська перейшли у контрнаступ. Розпочалися запеклі бої на околицях сіл Красне, Парище, Саджавка, Черемхів, Богородичин і аж до Дністра. Населення Раківчика було евакуйоване в тил.

22 квітня командувач 18 армії перекидає 869 полк з Незвиська в Раківчик. А 23 квітня на село наступили два піхотні полки при підтримці танків та бронемашин. За свідченням очевидців вони випустили по Раківчику близько 800 снарядів і мін.

25 квітня угорці розпочали контрнаступ, лінія фронту якого проходила через залізничний полустанок села. Угорські підрозділи захопили лівий берег Коломийки, вздовж шосе до хати Вишиванюка Дмитра, Березину та Кути і вийшли до Маріягільфу.

28 квітня бої перемістилися в лісовий масив між Раківчиком і Товмачиком. До теми: Мешканці Товмачика пояснюють, чого проти перейменування вулиці Мурата Мамутова

Окопи передової лінії на заході проходили по річці Демне. У селі всюди валялися угорська зброя, патрони, гармати, міномети, металеві скриньки з мінами. Багато будівель було спалено. Внаслідок бомбового удару декілька мешканців Раківчика загинули біля своїх хат.

24 липня 1944 року у ході запеклих боїв було звільнено від угорських та німецьких загарбників села Товмачик, Юзеф, Сідлище, Кубаївку, Іванівці. Цей день є днем звільнення і села Раківчик.

На різних фронтах упродовж 1944-1945 рр. з 200 мобілізованих раківчан на війні загинуло 52, серед них – 2 жінки. У 1970 році в селі споруджено пам’ятник полеглим у боях.

російсько-українська війна

У XXI столітті жителі Раківчика продовжують боротися за свободу та незалежність України. У серпні 2024 року на війні загинув Микола Вишиванюк. Рідну землю від російських загарбників обороняють близько 30 мешканців Раківчика.

Більше даних про історію села можна знайти в кімнаті-музеї в школі Раківчика

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram,  Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com