Інфекційна лікарня: погляд як зсередини, так і ззовні

Розповідає Інформатор Коломия.

Не так страшна пневмонія, як страшний сказ

Збираючись лікувати в інфекційній бактеріальну та ще й двобічну пневмонію, від якої в мене при кашлі ледь не лізли на лоба очі, я прихопив із собою і роман Юрія Щербака з невиразною назвою «Причини і наслідки». Досить йому, подумав, відлежуватися на поличці нечитаним, ану ж розважусь трохи на шпитальному ліжку.

Це була стратегічна помилка. За невиразною назвою книжки стояли малоприємні речі.
Щербак видав свій роман ще за часів горбачовської перебудови, коли й не передбачав, що стане згодом поважним українським дипломатом і водночас популярним письменником. Працював він тоді в лабораторії особливо небезпечних інфекцій, був доктором медичних наук. Написав, отже, про те, що добре знав, про сказ.

З кожною прочитаною сторінкою в лікарні мені ставало чимраз моторошніше. А десь
посередині книжки кількість сиріт на шкірі помітно зросла. Там була жахлива сцена про трагедію в одному селі на Луганщині. Скажена вовчиця, вибігши з лісу, накинулася спочатку на заступника голови колгоспу, що вийшов уночі з хати до вітру. Потім напала на молоду жінку, яка збиралася на ферму доїти корів. На крики дружини вибіг з хати чоловік і також відчув на собі гаряче дихання вовчиці. Та несамовито шматувала йому обличчя і руки.

Тієї ночі, окрім згаданих автором, від скаженого звіра постраждало ще троє людей – дві доярки й комісований після служби в Афганістані хлопець.

Начитавшись цього жахіття, я з підозрою глянув на молодика барбершопного вигляду, якого підселили в мою палату. Тим паче що на запитання про його діагноз молодик промимрив щось незрозуміле. І навіть виходячи з палати в коридор, я уважно приглядався до зустрічних хворих…

Страхи мої були даремні 

«Можу вас заспокоїти, - довірливо сказав мені вже після виписки з лікарні терапевт
приймального покою Володимир Кифорук, - сказ – це не наше, до нас такі хворі не
потрапляють. Покусаних чи то собакою, чи вовком, лисицею з підозрою на сказ скеровують у реанімаційне відділення центральної районної лікарні».
Що ж саме лікують безпосередньо в інфекційній на Петлюри? В основному коронавірусні інфекції, грип А чи Б. Найпростіше заразитися вірусом, нагадав лікар, якщо не помити принесені з ринку продукти, не подбати й про чистоту рук. Тепер, з настанням літа, почастішали харчові отруєння. Із 60 ліжкомісць тут 15 місць розраховано на дітей, є навіть педіатр. Уся ця потуга бодай скромно, але в все ж фінансується державою, що воює із захланною Московщиною.

А куди ж подівся ковід?

Про час, коли ковід щедро збирав свій сумний урожай, у інфекційній згадують і з болем, і без особливого бажання підтримувати тему. Місто, та й не тільки наше, до несподіваноготнашестя смертельного вірусу не було готове. Бракувало елементарного – кисневих балонів.
Лікарі шукали в людей по селах газові балони, вночі навіть на деревообробний завод
доводилось їхати… Помирали тоді хворі не тільки робітничих професій чи просто старшого віку, а й відомі в Коломиї медики…
Нині в інфекційній до чогось подібного вже підготовлені. Мають велику ємність, на кількасот літрів, сталеві балони, аж дві кисневі станції…

Буде ювілей столітній?

Отож я зі своєю пневмонією міг почуватися спокійно, прогулюючись коридором лікарні на етапі явного поліпшення здоров’я. Лікарка Іванна Тимків поставила мене на ноги за якийсь тиждень, і я покидав комунальне підприємство «Коломийська інфекційна лікарня» з почуттям, так би мовити, глибокої вдячности не лише до лікарки, але й до ввічливих, дбайливих сестричок, кухарок…

Розжиріти на дієтичних харчах, звичайно, не вдалося, та спробую відновити втрачені за час хвороби кілограми вже вдома. І що мені ще припало до смаку, причому в буквальному розумінні? Лікарняні вареники.
Чверть століття тому (Боже, як хутко мчить час!) у газеті «Коломийський вісник» була
надрукована стаття Вікторії Кохан «Інфекційній лікарні – 60». Там журналістка згадувала давнішу історію закладу, ініціатора розбудови лікарні, тодішнього головного лікаря В. Кифорука, навіть похвалила за вареники з сиром, передбачені в меню для хворих…
Таке враження, що лікарня в добрих, господарьовитих руках. До послуг хворих тут і клініко-діагностична лабораторія, і рентгенкабінет, УЗД діагностика, обладнання для реанімації…
Залишається надіятись, що вона, на відміну від своїх менш щасливих у місті посестер, успішно доживе до столітнього ювілею.

Дмитро Карп’як