Історія будинку зі шпилем на коломийському корзо | Будівля на вул. Чорновла, 49

Аби наголосити на цінності та унікальності цієї будівлі, Інформатор пропонує до прочитання цікавенну розповідь про історію дому на вул. Чорновола, 49.

Нагадаємо, за Австро-Угорщини коломийська стометрівка або як ще її називали на італійський манір коломийське корзо, називалася вул. Ягайлонською нижчою, 49.

Дані назви змінювалися відповідно до вивертів історії:

• вул. Пілсудського, 49 (за Польщі)
• вул. Гетьмана Мазепи, 49 (Українська держава, 1941 рік)
• вул. Гаупштрассе, 49 (німецька окупація)
• вул. Леніна, 49 (СРСР).

Відреставрована брама, втрачена черепиця й перебудований дах

Будівля зведена наприкінці ХІХ століття як житловий будинок.

З доброго — будівля має якісно відреставровану браму (двері головного входу). Від березня 2024 року одну із найефектніших будівель на головній пішохідній вулиці міста дотепер прикрашають елегантні зелені двері.

Як розповідали активісти проєкту "Коло брами", роботи з реставрації цих дверей - справа рук майстрів однієї з коломийських майстерень та дизайн-студій, власник якої має багаторічний досвід в реставраційних роботах, набутий в Австрії. До відновлення брами він разом з майстрами підійшов більш ніж ґрунтовно - вивчав матеріали в архівах Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, скрупульозно працював над кожною деталлю.

На превеликий жаль, 2021 року вітраж був знищений. Та це не єдина архітектурна на концептуальна втрата для цієї будівлі.

Під час будівельних робіт було втрачено кілька характерних для цієї будівлі рис:

1. Внаслідок надбудови поверху і будівництва "шпаківень" змінено об'ємно-просторову композицію будівлі. Вежа будівлі вже не є її домінантою і загубилась серед маси даху.

 2. Внаслідок цього ж втрачено оригінальну черепицю на даху, яка була викладена у вигляді ромбоподібних орнаментів з різнокольорової черепиці. Замість неї "реставратори" використали звичайну металочерепицю.

 3. Через зміни висоти перекриття було перебудовано сходову клітку. Якраз через це знищено вітраж з кольорового скла на сходовій клітці.

 4. Добудовано і перебудовано задню частину будівлі. Втрачено оригінальне планування.

Неймовірну історію власників та орендарів приміщень цієї будівлі розповів коломийський дослідник, молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї Ілля Криворучко. 

8 листопада Інформатор розповідав, що 84% будівлі досі належало Коломийській громаді. Коломийська міська рада виклала це комунальне майно на аукціон, запланований він на 21 листопада 2025 року.

Більше: За скільки влада продає з молотка будинок на стометрівці

Хірург-орендар

Відомо, що винаймав там житло в 1920-1930-х роках відомий лікар-хірург Станіслав Каліневич.

За даними списків лікарів Польщі, народився Станіслав Каліневич 1893 року. Отримав диплом лікаря в 1920 році. У 1925-1929 роках був завідувачем головного лікаря хірургічної лікарні православних євреїв у Калуші.

У 1929-1939 роках став головним лікарем повітової лікарні в Коломиї (зараз – хірургічний корпус Коломийської ЦРЛ).

Він був автором наукових праць про рак та виразки шлунка.

За даними телефонних довідників початку 1930-х років, мав лікарський кабінет на вул. Легіонів, 23 (зараз - вул. Мазепи). Робочий номер телефону у довіднику ХХ ст. був 16.

У Коломиї Станіслав Каліневич був відомий тим, що не збирав виплат з бідних, але не мав особливих сантиментів до заможних.

Славився своєю педантичністю. Коли щодня привозив кінну карету до лікарні для операцій, весь персонал повинен був стояти під увагою. Він особисто стежив за чистотою кімнат. Знайшовши пил, міг суворо покарати. Існують спогади, нібито нескінченне полірування підлог припинялось лише у тому випадку, коли підлога ставала ховзькою.

 Як хірург, мав репутацію незамінного: піклувався про пацієнтів та персонал. У червні 1936 року був відповідальний за санітарне та лікарське забезпечення учасників Євхаристичного конгресу. У кінці 1930-х років брав активну участь у політичному та соціальному житті Коломиї. Під час Другої світової війни (у 1940-1943 роках) очолював відділ Хірургічний відділ польської частини єврейської лікарні в Тарнуві.

Каліневича застрелили у Шешорах 24 липня 1943 року. Тисячі коломиян були на похоронах шанованого лікаря. Похований на католицькому цвинтарі у могилі сестер Урсулянок. Пізніше дружина перенесла останки чоловіка до Кракова, куди виїхала з двома синами. Один з них став лікарем у Вроцлаві після війни, а інший — Збігнєв — кінематографістом. 

Кабінет рентгенолога Дмитра Станкевича

За влади Польщі в цій будівлі мав лікарський кабінет лікар-рентгенолог Дмитро Станкевич. Народився 13 грудня 1901 року в селі Слобода-Рунгурська Коломийського повіту.

 Ще ледве 16-літнім хлопцем, учнем української гімназії в Коломиї, вступає в 1918 р. в ряди Українських Січових Стрільців й опісля як сотник артилерії бере участь у боротьбі проти більшовицької навали: згодом під час панування в Галичині орди, д-р Станкевич завжди був на оці НКВД та тільки чудом врятувався від помсти радянської влади.

В часі організації українського збірного життя в Галицькій області д-р Станкевича висунуло громадянство на керівника Українського Окружного Комітету в Коломиї, як заступника голови УОК.

Громадянство оцінило по заслузі невтомного робітника й організатора та величавими похоронами віддало йому належне.

А диплом лікаря отримав у 1928 році. Був членом УВО та ОУН, також окружним провідником ОУН. Працював рентгенологом у повітовій лікарні Каліневича. Співзасновник філій Українського гігієнічного товариства та Українського лікарського товариства в Коломиї.

Замешкував у Коломиї на сучасній вул. Грушевського, 76. 

В листопаді 1932 року став суддею Окружного суду в Коломиї. Помер від туберкульозу 25 липня 1942 року.

Похований на Монастирку — кладовищі біля Благовіщенської церкви.

Після смерті лікаря успадкувала його будинок донька, учителька музичної школи №1 Люба Станкевич. Нащадки Дмитра Станкевича зараз проживають у Коломиї та Відні.

Наша сучасниця, прапраонука Дмитра Станкевича Тетяна Водник (Tatiana Wodnik) розповіла:

"Нашу кам'яницю радянська влада хотіла знести, і там щось побудувати, але мій дідусь Омелян Дмитрович Станкевич відстояв цей будинок, звісно сам він став партійним, але його сестри Любов та Володимира і їхні діти досі там живуть.

Дідусь Омелян народився в Празі, коли прадідусь проходив там інтернатуру, а ще прадідусь вчився рентгенології в Відні та знав 6 іноземних мов

До речі, Володимира — наймолодша дочка лікаря стала медсестрою і багато років працювала в тій же лікарні, де раніше допомагав людям її батько.

Прабабуся Марія дружина, пані докторова в 1946 була засуджена і 7 років провела в Гулаг, після повернення не мала права жити в своєму будинку, не мала права до пенсії і важко було з роботою. Але якось помалу моя родина зібралась з силами і прожили той радянський період гідно".

Бюро еміграції, згодом вузол зв'язку, а відтак - партійний осередок.

У 1920-х роках у цій будівлі діяло бюро в справах еміграції євреїв, поляків та українців до Америки. Це підтверджується на сайті «Jewish Galicia and Bukovyna».

За часів СРСР в будівлі були службові кабінети вузла зв’язку та електрозв'язку.

Наразі тут на правах оренди порядкують організації, зокрема партії "Батьківщина", кілька громадських організацій та комерція.

Сучасні фото - Інформатора Коломиї, давніші - Lidia Boyko