Історія приХватизації коломийського "Шляховика" і до чого тут нинішній депутат | Авторська колонка Дмитра Карп'яка

Блог Дмитра Карп’яка

Вразила мене стаття про витрачені десятки мільйонів гривень на асфальтування у промзоні — вулиці Ніньовського (колишня Шарлая). Ці дорожні роботи, як і всі інші капітальні ремонти доріг, виконувала у Коломиї нетутешня фірма – ТОВ «XXI століття плюс».

Згодом один з коломийських опозиційних депутатів обурився, мовляв, ця вулиця і стратегічного значення не має, і ремонтує її не коломийська, а фірма з іншого міста, якій і допомагає жити й процвітати бюджет коломийської громади. Хіба це по-господарськи?..

Читаю і згадую подію чвертьстолітньої давности, що сталася на іншому кінці Коломиї, на вул. Січинського. Там успішно працювало тоді державне підприємство "Шляховик», в обов’язки якого входив ремонт доріг. Солідне було підприємство. Двоповерховий адмінкорпус, нові бокси для утримання бульдозерів, грейдерів, автомашин…

Аж тут пролунав з київських пагорбів нагальний клич: будуємо молоду державу, отож широку дорогу – приватизації. У нас, мовляв, одна турбація – приватизація. Перший демократичний уряд «вільного міста» Коломиї негайно став у позу "струнко!"

Як будувати, то будувати. І державний "Шляховик" оголосили підприємством колективним. Керуйте собі тепер, люди, як Бог на душу покладе, ви самі господарі своєї долі, незалежні від волі будь-якої держави, навіть якщо вона рідна, Українська.

Коломийський "Шляховик" оцінили 59 тис. грн

Але перш ніж люди мали братися за пульт управління, до їхнього відома довели, що загальна вартість основних засобів виробництва "Шляховика" - 59 290 гривень. Таку смішну цифру виставило перед колективом представництво Фонду комунального майна, створене молодою державою за московським лекалом. Тобто з розрахунку на те, щоб у законі про приватизацію передбачити лазівки для різного шахер-махеру.

"Навряд чи ця приватизація була правильним державним рішенням", - признавалася тоді кореспондентові газети "Адвіс. Коломия кримінальна" голова правління "Шляховика" Світлана Дороніна. І обережно додавала при цьому: "Але це моя особиста думка".

Її особиста думка мала серйозне підґрунтя. Підприємство занепадало на очах, міські дороги ставали чимраз занедбанішими. У довгих чергах за хлібом взялися поговорювати, буцімто "Шляховик" викупила особа, відома в місті за прізвиськом "Мон".

Нинішній депутат на прізвисько Мон

Кореспондент "Адвіса" знову навідався на вулицю Січинського, щоб або спростувати, або підтвердити чутки.

"Ні, це неправда, ніхто нас поки що не купив, — запевнила С. Дороніна. – Те, що люди Мирона Михайлюка, якого знають у місті як Мона, скуповують у наших робітників паї, ще не означає, що він стане тут одноосібним власником. Михайлюк для нас стороння особа, він не має права скуповувати паї. У нас є статут колективного підприємства, а там чітко написано, що сторонні не можуть володіти паями працівників "Шляховика". Якщо людина продала свій пай, значить вона має виходити зі співзасновників. А таких зборів у нас не було".

"Але ж, наскільки відомо, дехто з ваших робітників уже продав пай".

"Якщо це так, — відповіла на зауваження голова правління, — то цей "дехто" просто подарував тому, хто в нього купив, свою частку майна. Даремно він це зробив, щоб потім не шкодував".

Якщо подивитися з позиції сьогодення, то навряд чи цей "дехто" пошкодував. Бо хоч якусь копійчину заробив тоді неборака.

А присутність на підприємстві М. Михайлюка все-таки відчувалася. Хоча б по тому, що на першому поверсі адмінбудинку розташувалася нікому не відома фірма "Інтеграл", уклавши з адміністрацією договір на оренду поверху від імені дружини Михайлюка Галини.

Як запевняли тоді журналіста, адміністрація зверталася в міліцію з проханням виселити "Інтеграл" з приміщення, однак та відповідала, що не має такого права. Ось якби суд ухвалив…

А "Інтеграл"  почувався в орендованому приміщенні, як у себе вдома.

Наприкінці 2002-го "Шляховик" не отримав ще від орендонаймачів жодної копійки. Дружина Михайлюка радила звертатися за грошима до її чоловіка, бо тепер саме він керує фірмою.

Читайте до теми: Депутату можна все? Без дозволів сім'я коломийського депутата розпочала перебудову в історичному будинку

Апетити Михайлюків тим часом зростали. Окрім першого поверху, вони взяли в оренду ще й бокси. Не платячи й за них. Обіцяли, що три місяці покористуються й віддадуть назад, та вже й рік минув, а ніхто "Шляховику"  не платить…

Коротше, наприкінці 2002-го в раніше потужному підприємстві з бульдозерами, самоскидами, поливальними машинами залишилось якихось два десятки робітників. Приватизаційні жорна привели підприємство не до нарощування обсягів робіт, а до того, що "Шляховик"  жадібно дивився на місцевий бюджет: чи не капне йому звідти якась копійчина?

Розмова у ратуші

 Впертий "Адвіс" пішов у ратушу, до колишнього керівника «Шляховика», а на той момент уже заступника Коломийського міського голови, Нестора Печенюка і спитав його:

" Яке ваше особисте ставлення до такої низької оцінки вартости "Шляховика" ?

"Ніякого ставлення", - почув дивну відповідь.

"А на якій підставі користуються Михайлюки складами "Шляховика" ?

"Не знаю", - почув.

" Як розцінювати заяву Михайлюка про те, що він є одноосібним власником "Шляховика"? 

" Не знаю"  - знову була відповідь.

Що нині?

Нині на адмінприміщенні "Шляховика"  і вивіски жодної не видно з вулиці. Видно хіба щит з приводу заготівлі яблук від населення.

Отака-то, панове, ситуейшн. Коломия, кажете, платить чужим підприємствам десятки мільйонів гривень за ремонт доріг? Платить, бо Снятин, наприклад, зумів належно розпорядитися своїм підприємством з такою ж назвою і ще й філії свого "Шляховика" повідкривав у області. А в Городенці зуміли зберегти молокозавод, і тепер коломийці купують їхню сметану, яка хоч і дорожча за польську, зате доброякісніша.

У них, на наше щастя, хоч Писанки немає. Бо чим іще могли б ми потішити свій міщанський гонор?..

Дмитро Карп’як