В червні сонце торкається карпатських схилів обережно, ніби не хоче розбудити тишу. Хмари ледь торкаються смерек, а теплий вітер не несе нічого, крім спокою. Стежки встелені цвітом, що ще не встиг зів’яти, а полонини бринять голосами літа — пастухів, дзвінких річок, птахів, що летять не поспішаючи. Тут не потрібно шукати сенс — достатньо просто бути.