Мандруємо Коломийщиною: Голосків - село з природними скарбами та давньою історією

Інформатор Коломия відвідав Голосків та запрошує вас у мініподорож.

Це старовинне село в Отинійській громаді Коломийського району, розташоване неподалік траси Н-10. Як розповідають самі місцеві, на перший погляд воно надто розкидане, розміщене на горбистій місцевості, що відразу і не можна виділити його центр. Але ось, ідучи від залізничної станції в село, бачимо памʼятник загиблим за визволення села землякам. Далі обабіч центральної дороги, що місцями змійкою звивається через усе село, розташовані Будинок культури з бібліотекою, школа, об'єднана із дитсадком. За ними красується великий адміністративний будинок, в якому знаходяться старостинський округ, поруч стоїть торговельний комплекс. Ці будинки з двох сторін оточені вишнями та сливами, й саме село влітку все зелене й квітуче.

До теми: Голосківська гімназія: від минулого до сьогодення

Та давайте перейдемо до його історії, поринемо у глибину століть.

Про виникнення назви села існує такий переказ

У часи нападу турків і татар в селі на найвищій Палямаревій горі стояв дзвін, яким вартові сповіщали навколишні села Скопівку, Хрупків (Струпків), Угорники про небезпеку. Він ніби подавав голос і від цього пішла назва села - Голосків.

Одного разу в березовім лісі, за 1 км на захід від села, (ймовірно, що це була Березина) стояв табором загін княжого війська. Вночі вартовий біля дзвона побачив палаючу бочку смоли на полі на схід від села (Лупейка) і вдарив на сполох у дзвін. Невеликий загін вступив у нерівний бій з татарами. Село і церква, яка була на вулиці Веньгри, були спалені татарами, а люди, що не встигли заховатися, забрані в неволю.

Татари святкували перемогу і в Тростяному лісі пили вино. Одному стрільцеві вдалося замаскуватися на дубі. Йому був даний наказ вбити татарського хана (воєначальника). Татари були одягнені однаково і стрілець не міг розпізнати хана. Тільки перед вечором стрілець побачив при відблиску сонячних променів, що один із татар пʼє вино із золотої чаші. Влучним пострілом із лука стрілець вбив татарського воєначальника.

Похоронили татари його на території Ігрищ, висипавши високу могилу, яка збереглася до наших днів з назвою "татарська могила".

Вулиці села названі від історії їх походження:
Ігрищі - від слова «ігрощі», які проводила молодь в лісі над річкою Сербен.
Гай - від розташованого поруч дубового лісу.
Веньгри - від поселення родини угорців.
Хащ - від території, яка заросла хащами.
Ковалівка - від слова «коваль».
Липник - від слова «липи», якими була заросла територія.
На території городів Мельників Григорія і Омельяна знаходиться до наших днів жужела, залишок впливу залізної руди кущовим методом.

Чотири річки омивають село: Сербин тече з Лісного Хлібичина; Шибинівка (Шебенівка) - з Молодилова; Кошелівка - зі Скопівки; Дзвіньоха - із великого джерела на полі Матевошівка.

Із розповідей старожилів села відомо, що колись існував деревʼяний водопровід із джерела Дзвіньоха до панського маєтку. У той час річки Шибинівка (Шебенівка) і Кошелівка текли через вулицю Гуки і Галайки в сторону хутора Обіч на Угорники.

Кладовище, яке тягнеться від місця сходження річок Кошелівки і Шибинівки (Шебенівки) на вулиці Хащ, приблизно датується початком XIII століття. На території села Голосків жили люди ще в період новокамʼяного віку (IV-III тис. до н.е.). Про це свідчать камʼяні і кремʼяні знаряддя праці, знайдені в урочищах Ігрища, Хащ. Ковалівка і Веньгри. Серед знайдених речей є зернотерка, кусочки глиняного посуду, виготовлені ще без гончарного круга (Ковалівка), скребачки, кремʼяні кулі, шліфовані сокири, наконечники стріл, списів тощо.

Визначні дати й події в історії села

Перша писемна знадка про село Голосків відноситься до 1515 року. Через століття село згадується як таке, що належало українському магнатові Олександру Балабанові. У 1618 році польські шляхтичі Понятовські за 150 тис. злотих купили весь Отинійський маєток ( в цей час Отинія називалась Балабанівкою, а також Корчаківкою) разом з навколишніми селами Угорники, Граби, Голосків, Хрупків ( тепер Струпків). У 1643 році землі перейшли у власність Станіслава Потоцького. 

Існувало в Голоскові право поміщика на так звану "першу шлюбну ніч". 

Весною 1626 року під час походу на Польщу султана Мурада IV турецькі загони, що відділились від основних сил, спалили і зруйнували передмістя Коломиї та Корчаків (Отинію), захопивши багатьох людей в ясир та забравши їхнє майно (цілком ймовірно, що і Голосків спіткала доля сусідньої Отинії, йдеться у згадках з історії села).

А далі - пожвавлення революційного селянського руху на Прикарпатті. Чимало селян Голоскова брали участь у штурмі Отинії, яка згодом стала опорним пунктом-столицею пʼятнадцятитисячного війська Семена Височана.

Олекса Довбуш й Францішек Карпінський

За свідченням істориків, 4 жовтня 1741 р. загін опришків О. Довбуша нападає на маєток шляхтича Карпінського в селі Голосків Коломийського повіту і гуманно поводиться з породіллю і немовлям, майбутнім відомим польським поетом Францішеком Карпінським. Про те, яким ввічливим і люб'язним був Олекса Довбуш, розповів згодом у спогадах сам поет:

«Того дня, — пише Ф. Карпінський, — трапилась у домі моїх батьків дивна пригода. Сусід і приятель мого батька Козловський перестерігав його (батька) на кілька годин перед тим, коли я мав побачити світ, що славний на все Покуття опришок Олекса Довбуш, який у цих краях немало себе показував, мав напасти на дім моїх родичів з 12 молодцями. В тяжких болях лежала моя мати на ліжку, а батько покинув хату, побоюючись, щоб не втратив життя, забрав наскоро з собою все, що міг, і сховався в недалекому лісі, наказавши при своєму відході, щоб для того страшного гостя і його товаришів поставити на стіл хліб, сир і горілку. Через годину після мого народження прийшов у двір Довбуш зі своїми; застав у всьому домі лише мою матір на ліжку і бабу, що мене мила і на руках тримала, — більше не було нікого. Моя мати не могла говорити з болів і переляку, баба приступила до Довбуша зі мною на руках і каже: „Ось годину тому, як народилася дитина, зважай на Бога і на хвору матір, і на немовлятко і не роби ніякої шкоди, коли тебе приймають, як доброго гостя“. Ці слова зворушили серце ватажка; він наказав своїм молодцям, щоб поводили себе чемно і засів з ними до їжі й до горілки, якої було досить. Бабі дав потім три злотих червоних, а мою матір просив, щоб дала дитині на згадку, що він там був, ім'я — Олекса — бо так звався Довбуш — і пішов зі своїми, не зробивши ніякої шкоди».

1761 року Ф. Карпінський втратив батька, а його невеликий масток перейшов у чужі руки. Батька, він поховав біля костелу в Отинії, а мати похована в Голоскові, про що свідчить надгробна плита на території помістя. Францішек Карпінський помер 1825 року. На подвір'ї Карпінського поляки спорудили костел, на якому 4 серпня 1901 року була відкрита меморіальна таблиця на честь польского поста. Вона й нині зберігається в історико-краєзнавчому музеї Голосківської гімназії.

Читайте також про Дуб Карпінського 

Скасування панщини

День скасування панщини, 3 травня 1847 року, став великим святом для селян. Вони вважали, що навіки поховали неволю. Усі документи про селянські повинності були вкладені у пляшки, засмолені і закопані під хрестом, на якому було зображено розпʼяття, під ним смерть, а на самому верху металевий півень - символ свободи. Цей хрест був посвячений і кожного року, в день скасування панщини, біля хреста відправлялось богослужіння під відкрити небом.
На території села таких хрестів було два - один при центральній дорозі. Їх знищено радянськими активістами на початку 70-х років XX століття (Із спогадів старожилів Боднара Григорія і Мельника Івана).
Після скасування кріпацтва земля залишилась в поміщика, яку він здавав селянам в оренду. Більша частина території села була покрита лісом, про що свідчать назви територій:
Вербник,Липник, Гай, Хаш, Березина. Але з появою залізниці поміщик Броніслав Добровольський вирубав і розпродав ліс та зайнявся розкорчовуванням площі. Хто з селян скільки викорчував, стільки пан йому землі і дав.

Війни

Сильно потерпів Голосків під час Другої світової війни. У квітні 1944 року на території села велися запеклі бої, згоріло 130 будівель. Багато місцевих боролися за визволення села, та чимало односельчан не повернулося додому після війни. На честь тих людей, які загинули за визволення села від німецько-фашистських загарбників споруджено пам'ятник "Ніхто не забутий, ніщо не забуто...". Мешканці Голоскова і сьогодні стоять на захисті рідної землі та українського народу. На жаль, дехто з них вже полягли у боях з російськими загарбниками...

Сьогодення

Голосків — село, де історія гармонійно поєднується з красою природи. Тут бережуть пам'ять про минуле, шанують традиції та пишаються унікальними пам'ятками. 

Ми працюємо завдяки підтримці читачів

Підтримай незалежну журналістику!

Підтримати