Остання столиця ІІ Речі Посполитої та центр гончарства: історія селища Кути
Остання столиця "Другої Речі Посполитої", відомий кліматичний курорт та давній центр гончарства — усе це про Кути. Це селище на березі Черемошу має настільки насичену історію, що її вистачило б на кілька великих міст.
Розповідає Інформатор Коломия.
Перші житлові поселення в Кутах з'явилися ще у X–XІІІ століттях. Про це свідчать залишки давнього городища, відкриті вченими у 1930 році. Ця земля входила до Галицько-Волинського князівства, а її розвиток був тісно пов'язаний із солеварінням.
Щодо назви "Кути", то історики мають кілька версій. Перша — від географічного розташування в куті між Карпатами та Черемошем. Друга теорія походить від дієслова "кутати" (ред. — доглядати, дбати) та остання — від санскритського "Куті", що означає "болотиста дорога", "галерея" або "панорама".
Офіційна перша письмова згадка датується 1448 роком, хоча зустрічаються дати 1427 та 1442 роки. З середини XIV століття селище перейшло під польське управління. Вже у 1565 році Кути увійшли до Снятинського староства. Тоді тут налічувалося 33 оселі, 36 дворищ, працювали млин і солеварня.
Державцем був шляхтич Юрій Язловецький, який у 1590 році став гетьманом Війська Запорозького. Місто мало оборонний двір і замок, згадки про який датуються 1735, 1738, 1740, 1778 і 1791 роками.
Читайте також: Унікальні фото з минулого сторіччя: Коломия, Заболотів, Кути
Важливою віхою стало отримання Магдебурзького права у 1715 році. Тоді селище отримали самоврядування і герб на основі родового знаку Потоцьких "Пилява" — срібний хрест у блакитному полі відкритої міської брами.
На початку XVIII століття населення стрімко зростало. У 1678 році, рятуючись від турецького гніту, тут заснували поселення вірмени, які розвивали торгівлю. Станом на 1765 рік у Кутах було 166 господарств поляків та русинів, 70 вірменських та 70 єврейських обійсть. Місто славилося як центр гончарства, забезпечуючи посудом навколишні села.
Справжній розквіт припав на початок 30-х років ХХ століття. Місто стало популярним курортом, куди на літній відпочинок сюди щосезону прибувало до двох тисяч осіб. Тоді в селі вже були залізнична станція та міст через Черемош, а також дві школи та окружний Коломийський та повітовий суди. До початку Другої світової війни в Кутах налічували 1040 будинків та 5387 жителів.
Культурне життя у Кутах теж вирувало. У 1897 році виникло товариство "Просвіта", у 1900-му — "Січ". Свого часу селище відвідували Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник. У 1934 році завершили будівництво Народного дому за проєктом архітектора М. Балана.
Читайте також: Гірські мандрівки Лесі Українки теренами Карпат
У вересні 1939 року Кути фактично стали останньою столицею Другої Речі Посполитої. Саме тут, у резиденції греко-католицького священника, 17 вересня 1939 року відбулося останнє засідання уряду Другої Речі Посполитої перед еміграцією в Румунію. 21 вересня, коли до міста увійшла Червона Армія, загинув відомий польський письменник Доленга-Мостович.
У квітні 1944 року в місті точились бої за звільнення від нацистів. За 1940-50-ті роки радянська влада репресувала близько 180 місцевих. У 1944 році Кути втратили статус міста і стали селищем. У 1967 році сюди перевели лісокомбінат.
У новітній історії селище стало осередком національного відродження. Тут створили перший на Косівщині осередок Народного Руху України, а в 1990 році провели розкопки та перепоховання жертв комуністичного режиму. Зараз Кути знаходяться прямо на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей.
Головною візитівкою селища залишається природа — Карпати та Черемош, води якого слугують природним кордоном, відділяючи галицьке селище від буковинської Вижниці на протилежному березі.
Читайте нас у Facebook
