Солеварне містечко та центр кушнірства: історія села Пістинь
Цьогоріч минає 650 років від першої письмової згадки про Пістинь. За такий довгий проміжок часу, поселення тричі змінювало адмінстративний статус, було центром видобутку солі в регіоні, а згодом місцем активної діяльності ОУН та УПА.
Розповідає Інформатор Коломия.
Село Пістинь розташоване у Косівському районі. Простягаючись уздовж річки Пістинька, село У 1910 році на околицях села дослідники знайшли сокиру клиноподібної форми довжиною 14,5 см з наскрізним отвором біля обуха. Артефакту понад 5 тисяч років. Знахідка лише підтверджує теорію, що на території сучасної Гуцульщини, зокрема Пістині, мешкали племена коців. До слова, ймовірно, саме від цього пішла назва «Гуцульщина».
У часи, коли монголи плюндрували Київську Русь, вздовж річки Пістинька посилилися засновники села. За легендою, після оселення племена побачили, що довкола пусто та взагалі немає людей.
"Просто тут і безпечно тут, то ж піст триматимемо, щоб Бог благословив це місце на безпечне і щасливе проживання. І було так…", — йдеться в легенді.
Понад століття люди мирно мешкали на цих землях. Тоді головним "прибутком" місцевих мешканців було сировиця (ред. — сіль). Дослідники зазначають, що півметрової копанки було з головою достатньо аби забезпечити сіллю все поселення. Село назвали Пустенем.
Перша письмова згадка про Пістинь датується 1375 роком, коли вияснили право власності одного з соляних джерел. У 1416 році тодішній король Владислав Ягайло передав село у володіння Василькові Тептуковичу. У ХІV-XV століттях соляний промисел у селі був ключовим джерелом «коломийської солі». Втім, місцеві мешканці займались не лише видобутком чи виварюванням солі, але й обробкою землі. Селище фактично складалось з двох частин: «верхнього замчища» (основна частина села) та «нижнього замчища» (форпост у вигляді валів і деревʼяних стін). Таке планування населеного пункту було зумовлене постійними набігами татар.
Наприклад, у 1621 році на Пістинь напала «орда» татар. Тоді немало збитків зазнали селянські господарства. Однак це не єдина тодішня проблема жителів. Адже у ХVІІ столітті люди страждали від так званих «домашніх війн», які вели між собою місцеві феодали. У 1664 році понад 4 тисячі селян та ще з два десятки драгунів з гараматами маєтку магната Яблонського напали на мешканців сіл Микитинці та Пістинь. Тоді навіть загинуло кілька людей.
У 1600 році у західній частині Пістині розпочали будівництво деревʼяної церкви Успіння Пресвятої Богородиці. А щоб уберегти святиню від можливого знищення, навколо неї звели спеціально фортифікаційне укріплення з камʼяними мурами. До слова, навіть зараз частину з них можна побачити.
Наразі храм Успіння Пресвятої Діви Богородиці вважається найстарішою церквою Гуцульщини. До неї веде невеличка підвісна кладка, яка розташована високо над річкою Пістинька. А неподалік самого храму розташоване цілюще джерело — «Іванкова криничка». За переказами, вода звідти може вилікувати хвороби очей та шкіри.
"За місцевою легендою, церкву планували будувати на протилежному березі ріки. Але три ночі підряд невидима сила переносила будівельні матеріали на інший бік — туди, де її, зрештою, і збудували", — розповідає місцевий краєзнавець Тарас Пасимок.
Ще одну цікавинку природи можна знайти, якщо прямувати у сторону села Шешори. Там розташована соляна криниця, однак пити воду з неї таки не варто. Тарас Пасимюк рекомендує водою з криниці залити сало в банці, а страва вийде неймовірно смачною та мʼякою.
У 1786 році Пістинь отримала Магдебурзьке право та на деякий час стало містом. Тоді у поселення вже було сформоване передмістя, в центрі якого знаходилась ринкова площа. Трохи південніше можна було знайди водяний млин, а будинки в місті зазвичай будували деревʼяними. У той період у Пістині починає різко збільшуватись чисельність польського та єврейського населення. Втім українці — все ж найбільша етнічна група в місті. Станом на 1870 рік у Пістині проживало 2976 мешканців.
За кілька років після отримання Магдебурзького права у місті відкрили першу початкову народну школу. З кінця ХІХ століття у населеному пункті активно почали займатись кушнірством, а роботи місцевих майстрів були відомими на Коломийщині та Снятинщині. Внаслідок Першої та Другої світових війн середмістя Пістині повністю знищене.
Адміністративний статус міста був втрачений. Лише у 1857 році в тоді ще місті заснували першу лікарню, яку зробили приватною. За часів уже незалежної України у Пістині встановили меморіал на місці останнього бою повстанця Івана Дебринюка "Непорядного". А у 2015 році місцевий лісник Петро Пліхтяк відновлюючи закинути криївку в селі, відкопав бідон, де знайшов давні архіви УПА Коломийщини та Косівщини.
Слідкуйте за нами в Instagram
