Коломия До сайту

Коломийський Шанхай і сто відголосків 90-х

На цьому базарі в кінці 90-х цілком можливо було сколотити свій перший мільйон. У свій час сьогоднішні коломийські бізнесмени торгували тут жуйками “Turbo” та “Love is”. Тут за грубі гроші можна було по-тихому купити піратську касету “The Rolling Stones” чи “The Doors”. А поряд продавались китайські капці, польські спідниці й турецькі светри. Все це – старий базар на вул. Шухевича. За його вперту позицію ніяк не змінюватися в народі прозвали Шанхай.

Інформатор побував на цьому базарчику і зібрав спогади коломиян про історії своїх закупів тут.

До війни на цьому місці була синагога. Величезна споруда, одна з найбільших синагог міста. В часі німецької окупації тут сталося звірство Голокосту: прямо під час молитви на велике єврейське релігійне свято синагогу підпалили разом з вірянами. Згарища стояло ще довго після закінчення війни.

Читайте також: Вулиця Шухевича в Коломиї, контрасти

В радянські часи не дуже переймалися поганою енергетикою місць трагедії. Згодом вглибині цього пляцу постали будинки, але більша частина наприкінці ХХ століття стала платно стоянкою.

На межі століть тут виник промисловий базар. більше двох десятиліть минуло, а особливих змін нема: все ті самі металеві столи й шиферні дашки. Аварійні, латані-перелатані, затягнути то тут то там плівкою, підперті чим-небудь.

Дивіться також про ще один ринок: Коломийська Торговиця: мегамаркет просто неба

Базар спустів й стомився, але все ще діє. За його плечей постає відновлена лискуча будівля заводу “Прут”, де підприємці викуповують або беруть в оренду торгові місця.

Але цей базарчик у свій час виручив зі скрути сотні коломиян-підприємців. Він є частиною історії Коломиї. А тому ми зібрали кілька спогадів коломиян про часи, коли на цьому ринку було не проштовхнутися.

Наталя:

“Похід з батьками на базар – це ж була ціла подія. Рішення треба було приймати блискавично, інакше тато вибере замість тебе. І навряд воно буде до душі. В суху погоду біло нормально: взуття міряли на картонці, постеленій між рядами, а одяг приміряли у прибудові біля входу. А от в дощ треба було вважати: якщо добре випрямитися, то цілком можна було черпнути води з натягнутої між рядами клейонки. Доводилось перестрибувати калабані через дощечки, розкидані вздовж прилавків”.

Віталія:

“Дорога до музичної школи якраз пролягала через цей базар. Коли я поверталася з музики, то все переживала, чи не зачинили ще дерев’яну браму ринку, бо тоді доведеться обходити. Мені було 14 років. Якось купила на цьому базарчику офігенну джинсівку з плетеними смужками вздовж рукава. До цього прикиду я собі заплітала дві коси і почувалася страх, як круто. А ще якось-то придбала бузкову помаду. Не знаю, чи було тоді це модно, але на той час мені здавалося, що ця помада дуже пасує до мого рудого волосся”.

Вікторія:

“На базарі було багато всього. Пройтися тими рядами – ще той квест. Тісно, гамірно, ще й працювали кишенькові злодії. В мене стягнули гаманець, тому спогади такі собі. Але Торговиця ж на той час працювала у суботу, то як щось було термінове, все ж бігла на цей базар. Дивно, що власник не хоче нічого змінювати – місце в самісінькому центрі. Переконана, колись тут постане сучасна будівля з паркінгом і цивілізованими умовами для покупців. Але наразі це місце виглядає, як екскурс в пострадянські часи”.

Наталка Сандецька