Тут так багато простору і тиші, що нескладно відпустити втому дня й відновити сили. Просте розмірене сільське життя, а разом з тим – всього за 5 км звідси – об’їзна і шумна, душна Коломия.
Інформатор досліджує географію міст та сіл Коломийщини і вирішив розпочати з одного із найближчих сусідів – з П’ядик.
Однозначної думки щодо історії назви села немає. Очевидно, що перша її частина пов’язана з цифрою «п’ять». За першою легендою село виникло як лісорубське поселення, де спочатку поселилось 5 «диких» без дружин і дітей чоловіків.
До теми: Відпочинок неподалік Коломиї | горбиста Марківка
Інша легенда оповідає про полювання князів в тутешніх лісах. Тоді вони вполювали 5 диких вепрів. Нарешті, третя версія розповідає про 5 джерел, які є на околицях села, що б’ють з-під землі. Вода в них за найлютіших морозів ніколи не замерзає, характеризується добрими смаковими якостями.
Як і більшість поселень Прикарпаття П’ядики не виникли на голому місці. До появи теперішнього села ще в епоху бронзи тут вже проживали люди.
Дивіться також: Відпочинок поряд | Ґаздовитий Коршів
У селі важко не помітити пам’ятні хрести: ось нагадування про те, що майже два століття тому страшна епідемія холери забрала кожного десятого жителя П’ядик. А ближче до центру села – згадка про день, коли внаслідок падіння колієвого мосту 1897 року постраждали десятки пасажирів потяга Чернівці-Львів.
Під час Першої світової війни П’ядики переходили з рук в руки від австрійців до росіян. Як і ті, так і інші були чужинцями, тому не зважали на місцеве населення, відбираючи мало не всю харчову продукцію. За підтримку російської армії пізніше австрійці відправили 15 жителів П’ядиків до табору в Талергофі.
Національне відродження П’ядиків розпочалося в міжвоєнний період. Коли почали діяти національні культурно-освітні товариства: «Просвіта», «Рідна школа», «Сельроб».
Побут і життя селянства також покращився. Селяни могли працювати на землі, податки були в межах розумного, під лояльний кредит можна було взяти кошти на купівлю більшого наділу або будівництва будинку. Також в селі працювала польська школа.
В радянський час в селі діяв радгосп ім. І. Я. Франка. Селяни добре запам’ятали перший прихід «совєтів», тому неохоче вступали до нього. В 1946 р. до радгоспу вступило лише 26 сімей. Радгосп, а пізніше колгосп в селі спеціалізувався на вирощуванні зернових. В П’ядиках також працювало відділення коломийської «Сільгосптехніки».
Загалом в П’ядиках все, як в звичному селі: клуб, школа, адмінбудівля, стадіон. Багато простору, будівлі-залишки радянських часів, за селом – місце для пікніків, яке називають “Медова долина”.
Зазвичай в лісі можна знайти достатньо грибів. Але це літо – виняток: посуха позбавила нас цієї смакоти.
З архітектурних пам’яток в П’ядиках збереглася дерев’яна Церква Покрови Пресвятої Богородиці, побудована наприкінці ХІХ ст.
А ще у селі можна зустріти хрест каплицю з нагоди скасування панщини.
Найвідоміший уродженець села Мирослав Ірчан (справжні ім’я та прізвище – Андрій Дмитрович Баб’юк) – відомий поет, прозаїк та драматург. Походив він із священничої родини, навчався в сільській школі, вищу освіту здобував у Львові та Празі. Попри те, що Мирослав Ірчан підтримував комуністичні ідеї, писав твори відповідної тематики, однак також потрапив під прес тоталітарної системи. За сфабрикованою справою по обвинуваченні в буржуазному націоналізмі його було 3 листопада 1937 р. розстріляно.
В 1962 р. в П’ядиках в окремому будинку з трьох кімнат було відкрито літературно-меморіальний музей Мирослава Ірчана. Зараз в експозиції понад 100 предметів, які мають відношення до життя та творчої праці видатного письменника. Поруч з музеєм хата, де й народився Мирослав Ірчан.
Наталка Сандецька
