22-річний прапорщик ДСНС Юрій Лозинський разом з колегами працює на місцях прильоту російських ракет. Родом він з Надвірнянщини – із села Верхній Майдан. У лютому він рятував киян під час перших ракетних атак. І досі спішить на допомогу українцям в місця масових обстрілів.
Історію героїчного юнака з ДСНС розповість Інформатор з посиланням на Українську правду.
“Якщо чесно, коли жив у селі, був непомітним хлопцем. Життя свого там не бачив, хотів стати військовим, але пішов у ДСНС”, – каже він.
За словами рятувальника, про нього в селі почали говорити, коли спочатку з’явилися перші фото зі мною та врятованим собакою. Хтось в ТikTok бачив, хтось у Гордона в Іnstagram. А потім (після обстрілів 10 жовтня у своєму зверненні йому та ще декільком хлопцям подякував президент.
“І тут почалось таке! Вже священник наш в церкві про мене розповідав. Мені кажуть, що люди декілька разів дивилися це звернення Зеленського та плакали. Дівчата тепер починають писати, лайкати. Я ж їм колись говорив: “Ви про мене ще почуєте, будете шкодувати, що не дочекалися”, – розповідає Юрій.
Хлопець з дитинства хотів бути військовим.
“Всі намагалися переконати, що то мені не потрібно, але мені подобалась зброя, все, що пов’язано з військовою справою. Мабуть, голлівудські “бойовики” вплинули (сміється). До того ж сусід був, який багато розповідав про свою службу”, – додає рятувальник.
До теми: “Воюю за спокій трьох своїх дітей” | історія військового десятки
У Київ він переїхав у 2020 році. Скільки я бачив загиблих після 24 лютого? Каже, не рахує, але думає що (пауза) десь двадцять.
“А коли Київ атакували дронами, ми розбирали завали житлового будинку. Знайшли жінку, пенсіонерку. Сиділа на кріслі. Тіло вигоріло та злилося з тим кріслом. Ми їх так разом в мішок і поклали”, – пригадує юнак.
Той день, 10 жовтня – був важкий. Перший виїзд був на перехрестя біля парку Шевченка. Там було, здається, шість загиблих. З машин ми їх не діставали, поки не приїхала поліція. Пройшло небагато часу – у нас другий виклик. Прилетіло на “Самсунг” (висотка біля залізничного вокзалу), там поруч дві будівлі добряче пошкодило, там були постраждалі:
“Працювати було небезпечно, багато пошкодженого скла. Був вітер, з висотки час від часу воно падало величезними шматками вниз, розміром з маршрутку приблизно. В кінці того виїзду сил вже небагато залишалося (посміхається).Яким би ти не був спортсменом, а тягати все обладнання на собі дуже непросто. Я люблю бігати, але коли ти постійно вверх-вниз…”, – каже Юрій Лозинський.
Уявіть, що на вас захисний одяг, обов’язково бронежилет, а також кувалда, розжимний інструмент, який кілограмів двадцять важить. А ще є “хуліган” (інструмент для відчинення дверей).
“Я б не сказав, що я – герой. Просто така у нас робота. Не кожний може її витримати, психологічно та фізично, але вона мені дуже подобається. Вона надає впевненості у житті. Ти стаєш сильнішим, дорослішим”, – додає рятувальник.
Після 24 лютого зазначає Юрій, що вже не знає, чим його можна здивувати, шокувати. Але все одно, коли піднімаєшся, наприклад, сходами постраждалого будинку, бачиш, як батько несе дитину, бачиш її погляд, всередині щось перевертається.
Проте у перемозі Юрій сумнівів не має. Тільки-от швидше б…
“Ми обов’язково переможемо і все відбудуємо. Все буде добре. Тільки загиблих не повернеш, на жаль. Я мрію про те, щоб все це, нарешті, закінчилося. Щоб я зміг поїхати додому – не бачив батьків вже більше року. Хочеться піти у ліс, у гори…” – кажу Юрій.
І ми за. Хай настане день перемоги, коли кожен, хто боронить Україну , кожен, хто рятує її громадян в цій війні повернется додому, щоб жити мирно і цінувати кожну мить.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com.
