Ще у XVII тут був рів перед оборонним валом для захисту Коломиї з північно-східного боку. Сьогодні ми прогуляємося 800 метрами вулиці Валової, щоб пригадати її неймовірну історію.
Інформатор запрошує вас на екскурсію за дослідженням краєзнавця Степана Андріїшина та власними розвідками.
1620 року на цьому місці започаткували оборонний земляний вал для захисту міста з північно-східного боку. Вал цей починався і закінчувався підвісними мостами. Перший – зі сторони Обертина, нині це перехрестя із проспектом Чорновола, а тоді це називалось Прасольним гостинцем.
Другий міст був на пересіченні із гостинцем, що вів на Снятин. Нині це ріг вулиці Валова та Мазепи. Нині тут просто незручний виїзд на дорогу, а раніше тут стояла міська брама, а з купців збирали немалі мита.
Читайте також: Знищені австрійські казарми, вілла й колони в’язнів: історія вулиці Чайковського в Коломиї
А відтак десь у середині XVIII ст. вал засипали і утворилась зграбна дорога, що з’єднала дві частини міста. Щоправда шлях цей був поділений на кілька вулиць: Валова вижня (від стометрівки і до Шухевича), Валова нижня (від вул. Шухевича й до Мазепи)
Ці назви протриматися до кінця І світової війни і на початку польської окупації в 1920 році всі їх з’єднали в одну.
1948 року вулиці надали ім’я Михайла Борисенка, генерал-майор радянської армії, який служив у Коломиї і після хвороби помер у Львівській лікарні та похований на польському цвинтарі в Коломиї.
У 1990 році вулиці повернули первісно назву – Валова.
Цікавіше сталося зі західною частиною вулиці. Ще століття тому від вулиці Шевченка, де нині розташований Приват Банк, був прямий прохід. Тут пролягала вулиця Красівського, яка закінчувалась на стометрівці.
Виникла вона вірогідно у другій половині XVIII століття як продовження вулиці Валової.
У кінці ХІХ століття їй надали ім’я Сигизмунда Красівського – польського поета і драматурга. А від 1946 року і до 1954 вулиця носила ім’я австрійського композитора Франца Шуберта. Лише 1954 року її було визнано продовженням вулиці Валової і присвоєно назву Борисенка. Проте на початку 90-х відбувся реверс: знову відділили й назвали іменем Маркіяна Шашкевича. Щоправда – тільки на кілька років. Бо вже у березні 1993 року запропонований поділ визнано недоцільним і знову по всій вулиці від Мазепи до Театральної залишена назву Валова.
А 1990 року цей прохід перед театром перекрили і назвали Вічевим Майданом.
Більшість будинків вулиці переважно були власністю євреїв. У різний час їх давали в оренду підприємцям під крамниці й осідки.
У будинку №9, що на розі Валової і Театральної, на другому поверсі перед І світовою війною жив Кирило Трильовський (1864 – 1941 роки), визначний громадсько-політичний діяч радикального руху, організатор “Січі”.
На той час там квартирувала і редакція часопису “Хлопська правда”, десятки відомих політичних діячів, які брали участь у різних коломийський вічах і зібраннях, зупинялися в тому будинку.
Також тут тривалий час містилися перукарня відомого в Коломиї майстра Йосифа Григоровича, яку тодішні покутяни називали фризієрня.
А ще на першому поверсі частувала галичан цукерня А. Ріґетті.
Поряд діяла так звана Перша варшавська взуттєва майстерня.
У 1944-1946 роках на другому поверсі мешкав артист і режисер українського театру Михайло Тінський.
Тепер тут оптика, а на фасаді з боку вулиці Театральної 1994 року встановлено меморіальну дошку Кирилу Трильовському.
По праву руку, навпроти оптики, нині є торгівельний центр та кав’ярня “Культура”. Але раніше тут була кам’яниця доктора Т. Дембіцького, відомого коломийського мецената, який там мешкав ще від 1875 року. Після 1914 року там осів відомий фотограф та власник ательє Александр Кіблер.
Читайте до теми: Могилу відомого фотографа Олександра Кіблера несподівано віднайшли на Монастирку
Поруч були приміщення “Рідної школи”.
Наприкінці 1970-х років тут за проектом художника Михайленка було зведено літнє кафе “Едельвейс”. Цілком в дусі радянського стилю, хоча строкаті підвісні парасольки та мозаїка досить чепурно виглядали. Тут за щастя було поласувати морозива коломийським дітлахам.
У будинку №6 раніше жили лікарі Андрій Кокодимський та Станіслав Будзяновський.
Від 1955 року тут розмістилися міжрайонна друкарня.
У будинку №15 жив адвокат Володимир Дудикевич, відомий громадсько-політичний діяч москвофільського руху на Коломийщині. Перед І світовою тут також мешкав його зять Вячеслав Розвадівський, відомий український живописець, що оспівував у своїх картинах красу Гуцульщини та Коломийщини.
Тут Степан Андріїшин оминув цілий будинок, можливо, не бажаючи розповідати про дім розпусти. Зовні він не особливо примітний, проте якщо придивитися, то можна побачити багато цікавинок. Вікна у вигляді чоловічого статевого органу. Як вам такий поворот подій? Не вірите – гляньте самі!
На фасаді будинку зображена химерна маска і поросячі пики або морди диявола, які ніби вказують на специфіку того закладу.
Проте, зайшовши в середину, вас привітно одразу на порозі зустрічає надпис “SALVE”, що у перекладі означає “Привіт!” або “Ласкаво запрошуємо!”.
У будинку №17 містилися ремісничі майстерні товариства глухонімих, а в приміщенні внутрішнього двору на той час вулиці Красівського була редакція українського тижневика “Покуття”.
У 1920-ті роки у будинку №47 в другій половині 1930-х років діяла чоловіча єврейська приватна гімназія. Після війни там були майстерні промартілі “Червона швачка” Тетяни Кічури. А вже згодом – виробничі приміщення взуттєвої фабрики. В останні роки там розміщена служба міськрайонного пенсійного фонду.
На розі вулиць Валової та Романа Шухевича, де сьогодні торгівельно-розважальний центр “Прут”, в 1930-х роках містилися добре знана серед євреїв загальноміська різня курей, так звана кушерня.
Також на цьому перехресті розміщувалась синагога і ще один публічний дім.
Деталі: Коломийські будинки розпусти | вулиця Валова
На місці, де згодом постала взуттєва фабрика, розташовувалися густо заселені єврейські вулиці: Крута, Мала та частина Рейтана, будинки яких теж увійшли до гетто і були знищені.
До слова, на нині неіснуючій вулиці Рейтана працювала фабрика содової води.
Навпроти через дорогу під №48 містилися корпуси колишнього деревообробного заводу ДОЗ. Раніше на цій території до ІІ світової війни стояв щільно забудовано єврейський квартал з давніми коломийськими вулицями: Зелена, Старолазнича, Горішна, Коротка, Рейтана (після війни названа вул. Крупської).
Але в 1942-1943 рр. німці створили там гетто, а згодом вивезли євреїв у Шепарівській ліс і знищили. Гетто спалили і зруйнували.
1952 року там почав забудовуватися майбутній завод ДОЗ, а старі вулиці зникли з мапи міста.
Від пенсійного фонду вуличка тягнеться далі повз колишній завод. По ліву руку тут розміщуються приватні будинки й гаражі.
Вигляд досить депресивний, особливо в цю пору.
Увесь цей чималий шмат 120 років тому заселяли євреї на території гетто. По них залишились лише руїни, окупаційні німецькі війська все спалили разом із чудовою єврейською синагою, яка розміщувалась на вул. Шухевича, де сьогодні жевріє базарчик.
Ось такі контрасти можна зустріти на сучасній вулиці Валова. Гуляючи цим містом, тепер ви не зможете байдуже пройти повз старі будинки з їхніми химерами та історіями.
Наступна наша розповідь буде про площу Відродження, і це ще кількасот метрів вражаючої історії Коломиї давньої і нової.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Екскурсію підготувала Наталка Сандецька
