Тютюнова фабрика у Заболотові: графська ресторація, власний зоопарк і нинішні руїни

У другій половині ХІХ ст у Заболотові відкрилась тютюново-сушильна фабрика, де тютюн ферментували особливим методом, що значно зменшував шкоду від паління. Великі концерни типу Marlboro та Philip Morris усіляко боролися з таким конкурентом. А проте на захист “здоровішого” методу сушіння тютюну став сам Хамфрі Богарт, рекламне обличчя Marlboro.

Інформатор відвідав покинуту фабрику і спіймав у об’єктив колись розкішні кам’яниці, намагаючись не сильно турбувати привидів її минулого.

Проїжджаючи Заболотів, не надто віриться, що за 5 хвилин від центру розташований справжній скарб – понад 15 корпусів фабрики тютюну ХІХ ст, виконаних у стилі палаців епохи Відродження.

Тут розлогі сади на 11 га, вражаючих масштабів маєтки, затягнуті в трави розкішні садові лави, ліхтарі й альтанки. Уся територія колишньої фабрики обнесена парканом і відгороджена від цікавого ока монументальними кованими воротами, які збереглися донині. А вглибині несподівано можна зустріти цегляний флігель зі сваями, цілком у дусі німецької архітектури.

До теми: Як нині виглядають цісарські лазні на Чорному Потоці в Коломиї?

Разом із дослідницею Оленою Юрійчук прогуляємось цими покинутими гектарами давно покинутих будівель, аби згадати неймовірну історію тютюнової фабрики Заболотова.

З півтори десятка корпусів фабрики тютюну діючим залишається тільки один, той, що знаходиться найближче до центральної дороги – траси Н10 – на вулиці Млинській. Цю будівлю облаштували під багатоквартирний житловий будинок. На жаль, іншим будівлям велетенського корпусу пощастило набагато менше.

Це цікаво: Фабрика машин та відливу заліза братів Біскупських, давніх дилерів Ford та Chevrolet у Коломиї

Історія виникнення фабрики: англійці, генератори і власний зоопарк

1866 року у Заболотові, який на той час був власністю вірменської родини Агопсовичів, збудували перевантажувальну станцію.

Залізниця стала не лише атракцією для мешканців, які змогли подорожувати на більш практичному транспорті, а й перевагою для розвитку торгівлі і вже через шість років неподалік станції постала фабрика цигарок. Її директором став Францішек Круліх.

Саме тоді пішла мода на сигарети і добрі файки. Монополія Тютюнова розгорнула у Заболотові бізнес, запросивши до роботи поважних інженерів. За словами Станіслава Ніцея могили цих англійців можна знайти на місцевому цвинтарі.

Зарплатня була непогана: інженери отримували 600 зл, двірник – 180, причому цих грошей йому вистачило на будівництво особняка неподалік центру міста.

До теми: 50 унікальних фото Коломиї з минулих сторіч

Тютюнове підприємство, яке зі сторони виглядає, наче то графські маєтки, вже на той час – 1872 рік – могло похвалитися власними генераторами електрики, комплексом будівель різного стилю та призначення, велетенським парком (11 гектарів), яблуневим садом та навіть зоопарком.

З архівів дізнаємось, що садом на фабриці опікувався Антон Сохацький.

Доступ до цих всіх див мали не лише власники, а й усі працівники фабрики та їх родини.

Завдяки близькій залізниці, сигарети з Заболотова активно продавали у різні куточки Європи, адже за якістю цигарки переганяли американські «Мальборо», з якими між власниками фабрики у Заболотів виникали судові справи.

До теми: Базарний день: столітні фото Коломийської площі ринок

Особлива ферментація тютюну в Заболотові

На фабрику цигарок у Заболотові починає приїздити з візитами і для всіляких досліджень Ян Беффінгер, директор тютюнових плантацій у Любліні.

Ян підійшов до роботи скрупульозно – він гасав Європою, вивчаючи методи виготовлення цигарок, а у 1936 році запатентував метод примусової ферментації тютюну.

Але справа таки дійшла до фронту, і в 1942 році Ян зголошується до стрілецької бригади.

Зовсім скоро він розуміє, що бути стрільцем – не сигарети крутити. Ця кар’єра для Беффінгера не задалася і після поранення, вже в 1943 році, він повертається до цигаркового бізнесу і їде далеко від Покуття у Кенію.

До теми: Знищені австрійські казарми, вілла й колони в’язнів: історія вулиці Чайковського в Коломиї

Тут Беффінгер, який на фабриці у Заболотові вивчав процес природного сушіння тютюну, доводить науково, що така ферментація викликає в рази менше ракових хвороб.

Зважаючи на те, що в повоєнній Польщі і навіть ще трохи в Союзі цей метод продовжували використовувати, доробок Яна сприйняли на «ура». Хоча в Америці різко розкритикували, вочевидь, розуміючи, що це набагато затратніше.

Тодішні «Мальборо» виготовляли методом «пастеризації»: сушили швидко, продавали дешево.

На той час рекламним лицем «Мальборо» тоді був актор Хамфрі Богарт, загадковий красень, який страждав через елегантну Інґрід Бергман у фільмі «Касабланка», при цьому ніколи не випускаючи з вуст цигарок.

Та праці Беффінгера почали ширити науковими колами по світу і, як на зло, у Богарта діагностують серйозний рак, який буквально перекреслює йому дорогу у кіно.

Беффінгер, не жаліючи ні «Мальборо», ні любителів «Касабланки», нещадно заявляє: у Польщі та Східній Європі, завдяки натуральному висушуванню тютюну, кількість захворювань на рак втричі менша, ніж у прогресивних США.

Тютюнові концерти Америки почали бунт проти «pieniacza ze Stanisławowa» і до кінця його життя корпорації (особливо Філіп Морріс) видавали сотні тисяч доларів для саботажу і позовів проти праць Яна.

Втім, 1939 року Монополія тютюнова припинила свою діяльність – захід окупували совєти. Бюст Пілсудського, який увінчував кам‘яну стелу посеред парку, в паніці закопали; керівники фабрики повтікали; робітники – хто пішов на фронт, кого вивезли геть.

Якби не сталося війни, хтозна, як йшли би далі справи.

Можливо, і сьогодні б фабрика зберегла старосвітський шарм, виготовляючи добрий тютюн для сучасних денді, які знову зробили модними самокрутки.

Відтак центром Заболотова стали би ці прекрасні споруди кольору морської хвилі та стиглого персика, а не місцевий супермаркет. Тут могли б діяти салони і цілком пасувало б відкрити готелі, казино й ресторани.

Натомість на те, що ці палаци ще існують натякає тільки стрілка із написом “укриття”, хоча подорож у фабричні підземелля – це ще та лячно-містична історія.

До теми: Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф

Але будівлі стоять собі, і навіть не надто піддалися випробуванням часу: фасади цілі, вікна на місці, двері й підлоги цілком придатні до реконструкції. Йдеш тими пустими залами і всіляко знаходиш причини вірити, що колись хтось із багатих і впливових викупить фабрику й поверне до життя ці розкішні, зведені з любов’ю будинки.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com 

Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237.

Інформацію підготувала Наталка Сандецька на основі дослідження Олени Юрійчук