За 14 км від Коломиї на так званій “цісарській дорозі” розташоване село Семаківці. Тут ще й залізничне сполучення діє вже понад 135 років. А один бік гонорового села омиває Прут. А тому тут відкриваються неймовірні краєвиди. А ще тут збереглися хрести у пам’ять про відміну кріпацтва та клуб, зведений колись панею Кабатовою.
Інформатор запрошує у мандрівку мальовничим селом, аби дослідити його долю за книгою “Коломийщина: вчора і сьогодні” та відритими джерелами.
Село Семаківці розташоване на лівому березі річки Прут. Входить до Коломийського району та межує із Замулинцями по західній стороні, Борщевом Снятинського району – зі сходу, Ганевом – по лінії Пруту на півдні, а з півночі – із Назірною і Криничками.
Перша документальна згадка про Семаківці датується 1482 роком.
1848 року було скасовано панщину і у пам’ять про цю вікову дату мешканці села встановили Хрести – один на широкій вулиці, а другий на Надпрутській.
Біля цих Хрестів за традицією молодь щороку 16 травня, аж до 1939 року влаштовувала забави.
До теми: Бароковий костел у Гвіздці в очікуванні дива
Вулиця “Надпруття” в селі Семаківці.
У 1886 році через землі села проклали залізничне сполучення Львів-Чернівці. Також тут була цісарська дорога, яка згодом, у 1950-их рр., стала асфальтованою автотрасою.
1885 року побудовано сучасну церкву св. Василія Великого належить до Івано-Франківської єпархії ПЦУ, настоятель митр. прот. Любомир Тетеря а дзвіниця ще давніша і є пам’яткою покутської дерев’яної архітектури XVIII століття. В цей час у селі Семаківці була двокласна, яка згодом стала чотирикласною.
У 1904р. заможні молоді господарі села почали селитися в мальовничому урочищі Кринички біля р. Турка. Так виник хутір – село Кринички за кілька км. від Семаківець.
У 1919—1939 рр. село знаходилось під владою Польщі. На цей період припадає поселення пані Кабатової, якою було зведено двір і канцелярію (нині клуб).
Повз село проходить траса Н10 Стрий – Чернівці, яка колись була цісарською дорогою, але згодом, у 1950-их рр., стала асфальтованою автотрасою, та залізнична лінія Коломия – Чернівці, яка була прокладена тут у 1886 році.
Читайте також: Велика Кам’янка: історія села, яке колись було містом
В’їзд до села Семаківці з траси Н-10 Стрий – Чернівці.
Відстань від села до Коломиї – 14 км, до Івано-Франківська – 85 км і 92 км.
Через село протікають потічки Рудка, Ливада, Помірки. Абсолютна висота – 295 метрів над рівнем моря.
Семаківці є центром сільської ради, куди входить село Замуленці. Сільський голова – Назарійчук Іван Іванович.
Звідки назва
Назва села за однією з версій походить від прізвища “Семак”, що проживав тут, як перший житель села, в 15 столітті. За іншими версіями, тут проживало два брати з таким прізвищем.
І так трапилось, що один оселився на цій ділянці землі, а інший в теперішніх Семаківцях Городенківського р-ну.
Але є ще одна версія, згідно якої колись тут мешкав чоловік у якого було сім дітей, і одного сина він назвав Симаком, який згодом дав назву селу.
Вулиця “Центральна” в селі Семаківці.
Вулиця “Центральна” в селі Семаківці.
Дерев’яна церка св. Василія Великого
Від 1772 по 1918рр. село, як і вся Галичина, перебувало під владою Австро-Угорщини.
1885 року в Семаківцях було побудовано сучасну дерев’яну церкву св. Василія Великого, що належить до Івано-Франківської єпархії ПЦУ, настоятель митр. прот. Любомир Тетеря.
Посвячена церква у 1886 році.
Була парафіяльною. В радянський період зачинена.
Дзвіниця, яка знаходиться на території церкви, є пам’яткою покутської дерев’яної архітектури XVIII століття.
Перша згадка про церкву в Семаківцях походить з податкового реєстру Руського воєводства 1579 року.
Попередня дерев’яна церква 1783 року на карті позначена на південь від існуючої, при головній дорозі. Восьмерики верхів були оббиті бляхою на початку 1990-х рр., стіни над опасанням по останньому ремонті покрили пластиком.
Вхід до церкви святого Василя Великого в селі Семаківці.
Церква святого Василя Великого в селі Семаківці.
ХХ століття
Період з 1939 по 1950 роки – найстрашніший в історії краю та села.
В 1939 році коли почалася ІІ світова війна – деякі мешканці входили до польського війська. А в 1941 – 1944 рр. село перебувало під німецькою окупацією.
Молодь вивозили на примусові роботи в Німеччину, розстрілювали, змушували здавали продукти окупантам.
В 1944 р. прийшла Червона Армія. Відбувалась тотальна мобілізація на фронт.
82 мешканці села загинули на фронті – в основному в болотах в Прибалтиці, бо були як слід не навчені військової справи. Залишилися вдови, сироти, яким дуже важко приходилось виживати у повоєнні роки. Багато мешканців села були репресовані і вивезені в Сибір.
В 1946р. організовано колгосп – для більшості селян – це була трагедія, бо треба було віддати найдорожчий селянський скарб – коней, с/г інвентар, стодоли. Старші люди пам’ятають як підписували на державну позику, як не віддавали молоді документів, щоб працювали в місті та 7 років служби в Радянській Армії.
В 1972р. було відкрито пам’ятник загиблим воїнам, який стоїть і досі на вулиці Кутовій, при в’їзді до села.
Вулиця Надпруття в селі Семаківці.
Клуб в селі Семаківці по провулку “Клубний”.
В’їзд до заводу з виготовлення бруківки “MonolitBruk”, в радянські часи тут знаходився колгосп.
Монумент-посвята загиблим односельчанам в часи ІІ Світової війни.
Монумент-посвята загиблим односельчанам в часи ІІ Світової війни.Розорювали толоки, відрізали присадиби, тим, хто не виробив мінімум трудоднів і як жінки гнули спини, мерзли у благеньких фуфайках, гумових чоботах на буряках. Були закриті школа і церква.
Згодом колгосп став передовим, бо семаківський люд працьовитий, а землі родючі. З’явилась сучасна техніка на полях. У колгоспні часи, а це майже 50 років, у людей минула юність, молодість, вони закохувались, одружувались, виховували дітей.
Вулиця “Центральна” в селі Семаківці.
В селі в минулому були відомі майстри народних промислів: теслі, будівники, кушніри, ткачі, музики.
Село славилось своїм хором, драматичним гуртком.
Прославляли село в районі шахісти, велосипедисти, борці, волейболісти. Тоді усім футбольним премудростям місцевих хлопчаків вчив син священика Ярослав Ріпецький у 30-х роках ХХ століття.
Тут народилися, виросли відомі, знані в селі, районні, області, Україні і за її межами люди. Сьогодні майже половина села вишиває сорочки та паси для для сорочок, які згодом продають майже за безцінь.
Вулиця “Центральна” в селі Семаківці.
До слова, славнозвісна Марійка Підгірянка, написала пісню, де в одному з куплетів згадує село Семаківці:
“Семаківці
Ой рідні мої Семаківці
Розкинулись понад Прутом
І зараз в зеленій маївці
Пісні тут лунають кругом.”
В 1991 р. коли Україна стала незалежною, мешканці села одностайно проголосували за відновлення країни. За роки незалежності створено спілку селян. Згодом в 1997р. розпайовано землю, почала діяти зупинка приміських поїздів, підведено в село природний газ з місцевих родовищ, стало можливим людям займатися підприємницькою діяльністю.
Вулиця “Центральна” в селі Семаківці.
Читайте також:
- Неймовірна історія Печеніжина: печеніги, ратуша, нафтові магнати, джерела ропи і сьогодення
- Ценява: перша згадка, історичні місця та версії заснування
- Прасольний кінець та колонія Баґінсберг: історія вулиці Петлюри у Коломиї
- Місце страт і зміни влад: історія площі Відродження в Коломиї
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Анастасія Полагей
