ЖИТТЯ

Від магазину до магазину: історія вулиці Сагайдачного у Коломиї

Опубліковано 08.10.2023

Вулиця Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного одна з найдавніших вулиць Коломиї. Це головний вхід на коломийський базар. Однак цю вулицю вже теж перетворили на ринок, більше схожий на Шанхай. За величезною кількістю краму та накидками розкладних наметів сьогодні нечасто помічають деталі вулиці.

Інформатор пропонує невеличку мандрівку в минуле, щоб згадати, якою була вул. Сагайдачного та який її сучасний вигляд.

Вулиця Сагайдачного з’єднує вул. Чорновола та Шухевича. Втім колись, як пише Ілля Криворучко, вона впиралася у єврейську синагогу, на місці якої зараз – старий базар. В часі німецької окупації тут сталося звірство Голокосту: прямо під час молитви на велике єврейське релігійне свято синагогу підпалили разом з вірянами. Згарища стояло ще довго після закінчення війни. Краєзнавець припускає, що після знесення руїн синагоги в часи Союзу вулицю продовжили до вул. Шухевича. Сьогодні довжина вулиці – 236 м.

Радянська влада ж не дуже переймалася поганою енергетикою місць трагедії й згодом вглибині цього пляцу постали будинки, але більша частина наприкінці ХХ століття стала платно стоянкою. На межі століть тут вже виник базар.

Читайте більше у статті: Коломийський Шанхай і сто відголосків 90-х

У книзі “Вулиці старовинної Коломиї” Степана Андріїїшина йдеться, що вулиця Сагайдачного належить до тих найдавніших вулиць, які формувалися після переходу Коломиї з Надпруття на теперішню територію. Первісна назва не збереглася і відома лише назва з середини XIX ст. – вул. Мойзеша Байзера, місцевого лікаря, який згодом виїхав до Львова.

Ілля Криворучко підтверджує, що згідно з мапи 1939 року вул. Сагайдачного мала таку назву за Польщі ,а згідно довідника “Skorowidz powiatu Kołomyjskiego” 1935 року, – й за Австро-Угорщини. Вул. Байзера проходила від тепер. вул. Чорновола, через вулиці Васка, Базарова (тепер – Драгирюка), Спінози, Мендельсона (тепер – Стуса), Кравецька.

За даними польського довідника промисловців за 1926 рік, у будинку за адресою Байзера, 5 розташовувалася крамниця з продажу залізних виробів Д. Сендера. За даними списку коломийських євреїв, які пережили Голокост, у тому ж будинку проживав Селіг Шерл.

Згідно з польських коломийських газет 1930-з років, у будівлі за адресою вул. Байзера, 1 розташовувалася крамниця з продажу сільськогосподарських машин і знарядь Гілара Мільника. Цей магазин проіснував до 1939 року, про що свідчить газета “Głos Pokucia” за 1938-39 роки. За тією ж адресою, згідно з газетою “Голос дяків” за 1-15 грудня 1925 року, розташовувалася “фабрика рільничих машин” братів Плєзя “в будинку “Каси Залічкової”. Цілком очевидно, що йдеться мова про будівлю за адресою вул. Чорновола, 6.

У 1990-х роках у цій будівлі з боку вул. Сагайдачного містився хлібний магазин. У будинку, де зараз міститься магазин “Капітошка”, у часи СРСР там був взуттєвий магазин, про що свідчить фото 1990-х років.

Вул. Сагайдачного в кінці 1980-х – початку 1990-х років. З книги “Kolomyya Forever”

Вул. Сагайдачного, 2023 рік.

Радянська влада перейменувала вулицю наприкінці 1939 р. в честь Дем’яна Бедного, російського поета. Цю назву присвоїли вулиці і вдруге, коли знову прийшла радянська влада.

Лише 1990 року одній з центральних вулиць міста дали імʼя Гетьмана Петра Сагайдачного.

Микола Васильчук пригадує: “Здавна, принаймні від 1970-х років і до 2000-х на рівні галів дві-три жінки постійно продавали соняшникове насіння. А всі 1990-і і донедавна з кіоска грала музика. Там продавали магнітофонні касети (згодом диски) з піснями. Музика – це була жива реклама. Цілий грудень і січень звідти чулися колядки. В іншу пору – естрадні пісні, зокрема й “Тьоща, дай на машину…” та інші.”

Васильчук продовжує: “Я по декілька разів на день там проходив (зокрема, з редакції “Вісника Коломиї”, а потім із “Вільного голосу” у стару друкарню) і спочатку слухав, а потім навчився не помічати того співу. Наприкінці вулиці, там де вона виходить на вулицю Шухевича (передусім, на відрізку між вулицею, що веде до м’ясного павільйону і колишньою вулицею Колгоспною, де тепер “синій” ринок), десь із кінця 1990-х і в перші роки 2000-х був “п’яний базар”. На місці нинішнього критого ринку стояли люди і продавали всячину. Вживані побутові речі, різноманітні інструменти для обробітку дерева й металу, деталі від електрообладнання, книжки тощо. А там, де тепер прилеглий до вулиці Шухевича ринок (між старою Колгоспною і теперішньою Шухевича) була автостоянка і якісь понищені дерев’яні споруди (десь маю їхоє фото). Приміщення, де нині знаходиться “Вільний голос”, було приміщенням старого райпобуткомбінату. На першому поверсі був пункт прокату посуду (зичили на весілля; він діяв десь до 2000 року). На другому поверсі у середині 1990-х сиділи майстри, які ремонтували взуття. Я там був одного разу, купував клей для склеювання гуми. А потім ввесь другий поверх віддали для редакції газети “Вільний голос”. Ми туди переїхали наприкінці 1998 чи 1999 року (редакція до того часу містилася на вулиці Драгоманова). Разом з нами переїхала й редакція районного радіомовлення (дротового). У приміщенні нового побуткомбінату у 1990-і ще виконували роботи, які робили у 1980-і роки. У 1980-х там була перукарня жіноча, а ще я туди носив ремонтувати годинник. Їх там лагодили і в 1990-х роках. Згодом там оселився коледж права і бізнесу”.