Як і обіцяли організатори щорічного радіодиктанту єдності 30 жовтня українці отримали змогу звірити свої диктант із правильним текстом.
Інформатор ділиться ним з вами.
У п’ятницю відбулася щорічна трансляція Радіодиктанту національної єдності-2023, який тепер відбувається 27 жовтня, у День української писемності та мови. Найбільший україномовний флешмоб щоразу об’єднує сотні тисяч українців у всьому світі. Втім, долучитись до найбільшого україномовного флешмобу можна було до 29 жовтня включно — написавши диктант за записом, оприлюдненим на всіх платформах Українського Радіо.
Головне: слід було надіслати диктант паперовим листом до 29 жовтня або на електронну скриньку до 11 години ранку 30 жовтня.
Текст Радіодиктанту зі студії зачитав актор і театральний режисер Олексій Гнатковський. Цьогорічний диктант називався “Дороги України”, його авторкою стала поетеса, перекладачка, авторка прозових творів, лауреатка Шевченківської премії Катерина Калитко. До методичної роботи над Радіодиктантом традиційно долучилася мовознавиця, докторка філологічних наук Лариса Масенко.
Інформатор вирахував, що припустився двох помилок. А як ваші успіхи? Звіряємося.
Дороги України
Дороги України — переплутані нитки любові.
Перший теплий вітер зустрічає на ізюмській трасі з її безсонним рухом. У знищеному селі обіч — весна: обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму, випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховища. Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти: зелено-чорний прапор. За нею темніє згорілий танк. Ще далі, на обрії, вийшов орати трактор. Влітку вирви на цьому полі обростуть по краю шавлією.
У бганках подільського ландшафту виблискують кольоровими мозаїками хати з мальованими віконницями. Волоські горіхи схиляються, гладять лобове скло. Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися.
Дерева по коліна у воді перед вцілілим пішохідним мостом через Десну в Чернігів. При воротях із лебедями та левами по селах Полтавщини мліють відра яблук та абрикос. Над Хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старої лози у вечірньому світлі — схоже на народну ікону. Фари вихоплюють кам’янички в садках на околиці Львова: тут легко уявити вечірні збори підпільного товариства чи стрілецький картярський гурток. Ластів’яча зграя виграє над мокрою левадою при самому кордоні.
Підірвані мости лежать животами у своїх ріках — і ріки обіймають їх. Блакитне вечірнє світло і пилюга стоять над жнивними полями. Тремтливі вогні далеких жител, клубки туману над потічками у видолинках. Барвисті гори гарбузів між ріллі, і кукурудзи до пізньої осені виструнчені на городах стійко, бо на зиму люди вкриють ними стіни домів.
Дороги України — переплутані нитки любові: подекуди перерубані, але знову зв’язані у вузол, аби бути ще міцнішими. Немає нічого красивішого, ніж їхати крізь усю країну і вбирати її поглядом. Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської, і знати: наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
