124 метри краси та шарму: історія вулиці Кобринського у Коломиї

Невеличка, але затишна вулиця Йосафата Кобринського в середмісті Коломиї з її витонченими будівлями чарівна в будь-яку пору року. Навесні та влітку тут буяє зелень, восени старовинну бруківку красиво застеляє жовтогаряче листя, а взимку величні будівлі постають у всій своїй красі.

Інформатор кличе у прогулянку вуличкою Кобринського та ділиться цікавими фактами з її історії.

Вулиця Й. Кобринського з’єднує вул. Театральну із вул. Драгоманова та стометрівкою. З одного її боку видніється Музей писанкового розпису, а з іншого вулиця впирається в Народний дім та Музей національного розпису Гуцульщини та Покуття, також названий в честь Й. Кобринського. Та про це дещо згодом.

В книзі “Вулиці старовинної Коломиї” Степана Андріїшина дізнаємося, що як і більшість тієї території міста, що починається північніше від вул. Валової, вулиця могла виникнути приблизно в першій половині XIX ст.

“Маємо пам’ятати, що, згідно з історичними джерелами, саме в австрійський період було ліквідовано оборонний земляний вал, який захищав середньовічне місто з північно-східного боку. Визнавши, що ті фортифікаційні споруди вже практично не відповідали часові, австрійці ліквідували їх, і вже невдовзі на північній території майбутнього міста могли розпочатися будівельні роботи”, – йдеться в його розповіді.

До теми: Древні вали, будинки розпусти й гетто: історія вулиці Валова в Коломиї

Довжина вулиці становить 124 метри.

Якщо глянути на карту, то можна помітити, що на вул. Кобринського немає будинків під деякими номерами. Зокрема, серед будівель із непарною нумерацією є лише №3, а з парною – №6, 8, 10.

З’ясувалося, що деякі будинки на вул. Кобринського були знищені під час Другої світової війни.

Василь Нагірний у своїй книзі про ресторан “Гамбрінус” зазначав, що під час Другої світової війни ряд будівель на цій вулиці з непарною нумерацією сильно постраждав, і радянська влада їх розібрала та на місці зруйнованих будинків зробила сквер.

Молодий краєзнавець Ілля Криворучко дослідив, з джерел давнини, що було в зруйнованих війною будівлях.

У будинку під №7, за повідомленнями з газети “Nowa Gazeta Kołomyjska” за 16 вересня 1922 року, був осередок Товариства під визнанням Святого Йосифа. Згодом, як повідомляла коломийська газета “Prawda Kołomyjska” за 1 липня 1930 року, у цьому будинку містився осередок Асоціації пенсіонерів Покуття, де було інформаційне бюро, яке “проводить усі операції з купівлі-продажу нерухомості, землі, більших будівель та приміщень, надає комфортні квартири за мінімальну плату. Бюро працює з 9.00 до 1.00 щодня, крім неділі та святкових днів”, а також бюро зайнятості, яке “надає надійних слуг, робітників, клерків, шоферів та офісних працівників усіх видів за низьку винагороду. Заявки від шукачів роботи безкорисливо”.

Щодо будинку під №9, то за даними газети Євхаристичного конгресу в Коломиї “Wiadomości Kongresowe” за 12 червня 1936 року, у будівлі містилася “варшавська взуттєва прасольня”, яка належала Й. Короні.

Також був будинок під №11. Газета “Głos Pokucia” за 19 червня 1938 року оприлюднила оголошення, де зазначається, що в будинку містилося похоронне бюро “Вічність” при Товаристві Святого Юзефа, яке “організовує всілякі заходи в останню хвилину за дуже низькими цінами та зручними умовами”. Також там зазначається, що це бюро розташовувалося навпроти будинку скарбового закладу, тобто навпроти теперішнього ліцею №9.

А от на Кобринського, 6 був одноповерховий будинок. Ілля Криворучко зауважив, що між ліцеєм №9 та австрійським житловим будинком, а саме на місці сучасної багатоповерхової будівлі, розташовувався одноповерховий будинок, імовірно, ще австрійської забудови. Більше свідчень про будинок за тодішньою адресою вул. Кілінського, 6, є за міжвоєнний період.

У газеті “Wiadomości Kongresowe” за 12 червня 1936 року знаходимо інформацію про розташування в будівлі “єдиної першокласної цукерні” Йозефа Федусевича. Про власника відомо, що мав свою цукерню раніше за адресою вул. Пілсудського, 27, яка “рекомендує щодня свіже печиво та смачне морозиво” (Zjednoczenie : tygodnik polskich ugrupowań demokratycznych na Pokuciu, 3.06.1928). Газета “Głos Pokucia” за 30 січня 1938 року рекомендувала цю цукерню як “відому своєю надійністю”. Та ж сама газета за 23 січня 1938 року описала цукерню Федусевича таким чином: “Кондитерські вироби кондитерської майстерні пана Юзефа Федусевича (Коломия, вул. Кілінського, 6) неперевершеної якості, завжди виготовлені на десертному маслі з першокласної сировини. За якістю вони не поступаються кондитерським виробам фірм Zalewski – Lwów, Gajewski – Warsaw, а за зовнішніми характеристиками часто перевершують їх, хоча вони значно дешевші. Прасовня виконує замовлення на торти, тістечка, тістечка, мазурки, коржі і навпаки, також поштовим переказом. Варто підкреслити, що за 20 років своєї кондитерської роботи пан Федусевич зумів завоювати своїм виробам репутацію першокласного продукту, залучаючи в якості клієнтів вершки міста та околиць. Як стало відомо, протягом місяця пан Федусевич відкриє кондитерську на вул. Пілсудського, 23”. Подальша доля невідома.
Газета “Głos Pokucia” за 18 вересня 1938 року повідомила про крамницю кондитерських виробів Януара Болшука в будівлі, яка “рекомендує всі види кондитерських виробів відмінної якості за дуже низькими цінами”.
Судячи з фотографій радянського періоду, ця будівля існувала в часи Союзу.
Згідно зі свідченнями коломиян, розташовувався в будівлі осередок Червоного Хреста. За їхніми спогадами, будинок згорів. Згодом будівлю визнали аварійним і зруйнували.

Як змінювались назви вулиці

Для цього нам потрібно знову звернутись до книги Степана Андріїшина. Як згадував краєзнавець, десь у першій половині XIX ст. майбутній вулиці дали ім’я Яна Кілінського (1760 – 1819), варшавського міщанина, який став організатором 1794 року загального повстання у Варшаві проти російського гарнізону і вигнав росіян зі столиці. Тадеуш Костюшко, оцінивши його військові здібності, надав йому звання полковника.

Лише у жовтні 1939 р. під час горезвісного возз’єднання прибувші росіяни надали тій вулиці нову назву – вул. Червоноармійська. Ця назва проіснувала аж до 1990 р., коли 18 липня перша демократична коломийська влада присвоїла їй імʼя видатного українця – отця Йосафата Кобринського.

Йосафат Кобринський (1818 – 1901) – талановитий педагог і громадський діяч, уродженець нашого міста, автор виданих 1842 року власних книг – читанки і букваря для галицьких народних шкіл, активний помічник І. Озаркевича у створенні першого театру в Коломиї.

Він став ініціатором і головним збирачем коштів на будівництво Народного дому (теперішній музей Гуцульщини). На той час був парохом у Мишині і пожертвував на це будівництво майже все майно. Більше у статті: Як півтори століття тому етнографічна виставка в Коломиї дала початок величній будівлі

Сьогодні Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття носить ім’я Йосафата Кобринського.

Похований у Мишині. Детальніше тут: Як сьогодні виглядає могила та будинок Йосафата Кобринського у селі під Коломиєю

Досліджуйте історію з нами:

1. Чорне золото і коломийська локалька: як попід ратушею сновигали потяги
2. Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф
3. Історії вул. Чехова в Коломиї
4. Знищені австрійські казарми, вілла й колони в’язнів: історія вулиці Чайковського в Коломиї
5. Ткацька фабрика, озеро та котельня: історія вулиці Шипайла у Коломиї
6. Дорога до лижварських трас, вбивство у будинку №3 та пекарня в підвалі: історія вулиці Кобилянської в Коломиї
7. Від магазину до магазину: історія вулиці Сагайдачного у Коломиї

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com 

Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237