Закон світла і мур помсти... Майже детективну історію Коломиї про реальні події, реального мера і... реальну стіну, що й досі височіє в середмісті, досліджував для читачів Інформатора Ілля Криворучко.
Авторська колонка
То є насправді детективно-родинна історія...
Мур мера Заремби з'явився на межі двох дворів. Від народження я бачу цю глуху стіну поряд свого дому. Мешкаю у двоповерховому міжвоєнному будинку на розі бульвару Лесі Українки та вул. Кобилянської. Тому мене завжди дивувало, чому в нас така непристойно висока стіна і яким чином зберігся цей внутрішній дворик.

Моя бабуся - Лася Василівна Богдан - навіть зверталася до житлового управління із заявою щодо знесення цієї стіни. Просила демонтувати хоча б наполовину, щоб більше сонячного світла проникало у квартиру. Але їй відмовили через те, що мур є “капітальним” і при його знесенні будинок, буцімто, може зазнати руйнувань.
На жаль, у неї не було доказів, що стіна насправді не є частиною будинку. Були тільки спогади управителя та економки цього дому, які проживали на теперішній вул. Гордниського. Вони стерджували, що мур звів поляк, який жив по сусідству.

Але я таки заліз у архіви й докопався до істини.
Лише нещодавно знайшов підтвердження нещодавно в газеті "Tygodnik Pokucki Zjednoczenie" за 1934 рік. Саме ось там і розкрито всі таємниці цього муру:
“Наближаючись до міського парку, я бачу новий багатоквартирний будинок, власником якого є пан Стендіг. Перед вікнами цієї кам’яниці пан Заремба збудував величезний мур. П. Стендіга замурували живцем. Йдеться про закон світла, який пан Стендіг як юрист знав дуже добре, але врахував неупередженість пана Заремби. І він був тяжко розчарований будівництвом кам'яниці, вікна якої йшли світлом з боку ділянки пана Заремби. Я, чесно кажучи, не знав, що сонце також підпадає під дію закону.
Однак я йду далі і відчуваю деяке полегшення від думки, що я не власник цієї кам'яниці, замурованої, як фортеця. Але якби я успадкував таке майно, не думаю, що я б взагалі хвилювався”.
Тоді ж розкрилося, що власником будинку, у якому мешкаю нині, був пан Стендіг, а той самий поляк, про якого розповідали економка та управитель будинку, мав прізвище Заремба.

Ситуаційний план ділянки Зарембів на теперішній бул. Лесі Українки, який показаний у книжці “Про що мовчать коломийські будівлі”, лише підтвердив, що саме міський голова і звів цей величезний мур висотою десь 8-10 метрів, із черепицею та у дві цегли. Світлини з внутрішнього дворика підтверджують масштаб споруди: це не тимчасова огорожа, а повноцінний цегляний мур у дві цегли з масивним цоколем і підпорами. Його висота фактично перекриває доступ сонячного світла з боку бульвару.
На фото чітко видно межу світла й тіні - символічне підтвердження історичного «закону світла», через який, імовірно, й розгорівся конфлікт. Світлини, які я зробив у внутрішньому дворику, якраз показують, що на ділянці пана Стендіга розміщений паркан із видом на бульвар, а також було передбачено вихід із першого поверху на вулицю через нього. Стендіг планував зробити балкон уздовж усього другого поверху, щоб побачити краєвиди вулиці, але через величезну стіну він так і не зміг реалізувати свої задуми, тому балкони тепер є на значній відстані один до одного.

Отже мур був зведений на межі ділянки Заремби.
Тепер виникло питання: а задля чого міський голова звів цей мур? Ось тут версії є різні. Можливо, він не хотів, щоб власник Стендіг побачив його землю з вікна. Не можна виключати, що на рішення вплинули міжетнічні напруження 1930-х років, однак прямих доказів цього наразі немає. Але така детективно-родинна історія й показує, яка в нас цікава коломийська минувшина і чому Коломия має величезні перспективи щодо зацікавленості туристам і, звісно, мешканцям.

Ілля Криворучко,
молодший науковий співробітник
Музею історії міста.