Театр, який народився не для театру: незвичайна історія коломийської Мельпомени

Мало хто знає, але на коломийському давньому кладовищі Монастирок спочиває о. Іван Озаркевич, батько найдавнішого театру Галичини та ще й ініціатор побудову руської церкви - Собору Архистратига Михаїла, зведеному 1854 року після трьох візитів до Відня нашого пароха по цісарський дозвіл.

Ще собору не було, а театр вже діяв.

Сьогодні дізнаємось, як Мельпомені прислужилась будівля на нинішньму Вічевому майдані. Інформатора Коломиї зібрав цікаве за матеріалами книги Богдана Волошинського

Частина 4

Від ремісничого товариства до театральної сцени

Історія теперішнього театрального будинку тісно пов'язана з польським ремісничим товариством «Gwiazda», що в перекладі означає «Зірка».

Перші кроки до створення такого товариства в Коломиї зробили ще 1879 року. Серед ініціаторів був відомий місцевий підприємець Любін Біскупський, який заснував фабрику машин і ливарне виробництво.

Однак спочатку діяльність товариства не вирізнялася особливою активністю. Зміни настали у квітні 1892 року, коли обрали нове керівництво. Одним із його найдіяльніших представників став поштовий службовець Ізидор Кружлевський.

Саме за його участю товариство почало розвивати культурно-просвітницьку діяльність. З'явилися бібліотека, хор, аматорський театральний гурток.

Цікаво, що польське товариство не обмежувалося виставами польською мовою. У лютому 1893 року його театральний гурток поставив кілька вистав українською.

Того самого року відбулося й спільне польсько-українське вшанування пам'яті Тараса Шевченка. 12 березня 1893 року в залі міської ратуші за участю товариства «Gwiazda» та місцевого осередку Музичного товариства імені Монюшка організували літературно-музичний вечір.

Серед учасників були українські громадські діячі Стефан Танчаковський і Кирило Трильовський.

Будинок, який задумували на виріст

На початку XX століття товариство вирішило збудувати власний просторий осередок.

У 1907 році воно придбало садибу на тодішній вулиці Валовій — нинішньому Вічевому майдані. Раніше вона належала асесорові Янові Стадниченку.

Спочатку в старих приміщеннях облаштували бібліотеку, канцелярію, актову та більярдну зали. Але кількість членів товариства зростала, і невдовзі виникла потреба в новій споруді.

Читайте до теми: Як театр у Коломиї працював під час попередньої війни

У січні 1911 року оголосили конкурс архітектурних проєктів. Замовники висунули доволі цікаві вимоги: будинок мав містити залу розміром 10 на 15 метрів із невеликою рухомою сценою. Крім того, споруду належало спроєктувати так, щоб за потреби з північного боку можна було добудувати більшу залу.

Проєкт розробило львівське архітектурне бюро Владислава Дердацького та Вітольда Мінкевича.

Будівельні роботи розпочали 1912 року. Старі приміщення розібрали, викопали котловани під фундамент, а 6 жовтня того самого року відбулася урочиста церемонія закладення наріжного каменя.

За перебігом робіт стежили місцеві будівничі Кубіш і Піскозуб.

Навесні 1914 року спорудження будинку наближалося до завершення. Місцева преса повідомляла про останні опоряджувальні роботи й облаштування глядацької зали приблизно на 400 місць.

Восени планували урочисто освятити новозбудований дім. Але в Європі вже почалася Перша світова війна.

Коли театр став кінотеатром

Воєнні події змінили долю будинку.

15 вересня 1914 року до Коломиї вступили російські війська. Протягом наступних років місто пережило три російські окупації, і громадське життя значно ускладнилося.

Проте є документальне свідчення, що приміщення використовували для культурних заходів уже під час війни.

19 січня 1917 року, за щоденником коломийця Володимира Глинського, тут відбувся благодійний концерт і частування для вихованців українського дитячого притулку.

Спочатку будівлю зовсім не пристосовували для професійних театральних вистав. Сценічна коробка була низькою, не вистачало гримерних кімнат, а сцена не мала необхідного театрального обладнання.

У червні 1917 року з ініціативи очільника товариства Антона Віммера, за дозволом окупаційної влади, залу реконструювали під кінотеатр. Для цього зовні прибудували кінобудку.

Отож приміщення, яке сьогодні асоціюється насамперед із театральним мистецтвом, свого часу служило й кінематографу.

Українська сцена в роки ЗУНР

У грудні 1918 року, коли Коломия перебувала у складі Західноукраїнської Народної Республіки, в цій будівлі вже грала українська молодіжна аматорська трупа.

15 грудня того самого року тут розпочав діяльність новостворений Народний театр імені Тобілевича.

Це важлива сторінка історії будівлі, адже українське театральне життя прийшло сюди задовго до появи постійного професійного колективу в радянський період.

У міжвоєнні роки приміщення продовжували використовувати для культурного дозвілля. За описом 1925 року, садиба товариства включала власний будинок із садом, театральну залу, кіно, кегельбан, бібліотеку та дві більярдні.

Театр між окупаціями

У 1940 році, після встановлення радянської влади, будівлю передали для діяльності українського музично-драматичного театру.

 Цікаво, що радянська влада обрала саме приміщення колишнього польського товариства, хоча в Коломиї існувала й інша будівля зі спеціально спроєктованою театральною залою — колишній дім Шадничої каси.

У період німецької окупації, від липня 1941 року, тут працював Український окружний театр.

Навесні 1944 року, після повернення радянської влади, діяльність Коломийського українського музично-драматичного театру відновили.

Особлива роль у збереженні коломийської сцени належала театральному діячеві Іванові Когутяку.

Перебудови, ліквідація і нове життя

Щоб пристосувати колишній громадський будинок до потреб професійного театру, його неодноразово реконструювали.

У 1939 році збільшили сцену, облаштували оркестрову яму, перепланували службові приміщення, гримерні та фоє.

У 1956 році розкрили дах із черепиці й на п'ять метрів підняли висоту сценічної коробки. Це дало змогу вдосконалити сценічне обладнання.

Коломийський український музично-драматичний театр працював тут до ліквідації 1962 року.

Згодом будівлю використовували народні аматорські театри, зокрема театр імені Ярослава Галана та народний театр районного будинку культури.

Новий етап настав 1990 року, коли тут почав працювати Коломийський обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича.

На початку XXI століття будинок капітально відремонтували, технічно модернізували, а фасад прикрасили меморіальними таблицями.

Історія цього будинку нагадує: далеко не кожна театральна споруда від початку народжується театром. Іноді вона мусить прожити кілька життів, змінити призначення, пережити війни й політичні режими, щоб зрештою стати справжнім домом для Мельпомени.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Коломийський краєзнавець Богдан Волошинський презентує книгу «Де в Коломиї мешкала Мельпомена»
• Сімсот місць і сцена без оркестрової ями: головна театральна зала давньої Коломиї
• Танці й вистави над магістратом: як сцена оселилася на третьому поверсі ратуші
• Без чого Коломия не була б Коломиєю: вісім символів міста над Прутом