Від талесів до шовку: історія ткацької фабрики на Січових Стрільців, 21 у Коломиї
Будівля, яка слугувала ткальнею, на вулиці Січових Стрільців, 21 у Коломиї - це не просто стара промислова споруда, а свідок понад столітньої історії міста. Її звели у 1870 році в характерному для Австро-Угорщини індустріальному стилі - лише через рік після заснування фабрики Біскупських у Коломиї.
Історію ткацької фабрики у Коломиї розповість Ілля Криворучко спеціально для читачів Інформатора.
Засновником підприємства був Йонаш Загер, а сама фабрика від початку функціонувала як механічна ткальня. З часом вона перетворилася на одне з найбільших у Європі виробництв талесів - традиційного єврейського молитовного одягу. Саме ця спеціалізація зробила коломийське підприємство відомим далеко за межами регіону. Географія експорту вражає: продукцію постачали до Угорщини, Німеччини, Франції, Англії, Туреччини, Росії, Румунії та навіть до країн Америки. Окрім релігійного одягу, фабрика виготовляла також вовняні хустки, рушники, скатертини, серветки, постіль і полотно - як із власної сировини, так і з матеріалів замовників. У міжвоєнний період фабрика залишалася важливим економічним осередком Коломиї.
Після Першої світової війни її очолив Зигмунд Загер, а серед співвласників згадуються також Мойшеш Самуель і Фелікс Загер. На підприємстві працювало близько 50 осіб, а річний прибуток сягав 50 тисяч злотих - значна сума на той час. У 1928 році тут відкрили цех шовкопрядіння - другий подібний у тодішній Польщі.
Спочатку використовували сировину з Італії, але згодом планували перейти на вітчизняну. Це свідчить про амбіції підприємства та його модернізацію. Фабрика була не лише виробничим, а й соціальним простором. У 1927 році у її дворі діяли публічні тенісні корти - рідкісне явище для тогочасного промислового об’єкта.
Водночас архівні газети згадують і менш приємні епізоди: зокрема, у 1932 році підприємство стало жертвою нічної крадіжки, а у 1936-му було викрадено партію шовку вартістю 40 тисяч злотих. Наприкінці 1930-х фабрика вже працювала у “скромних рамках”, що може свідчити про економічні труднощі.
Переломним стало 30 листопада 1939 року - із приходом радянської влади підприємство націоналізували. Робітники, як стверджувалося в “Червоному прапорі”, нібито створили комітет, який перебрав контроль над виробництвом. Власників фактично усунули, а їхня подальша доля залишається невідомою. Попри складні умови, фабрика продовжила роботу. Під час Другої світової війни вона була частково зруйнована, але вже у 1942 році відновила виробництво сукна.
Тоді тут працювало близько 30 осіб, а після повного відновлення планували залучити до 150 працівників і виробляти до 28 тонн продукції щомісяця. У радянський період підприємство діяло й надалі, хоча вже без колишнього міжнародного значення. Остаточний занепад настав у 1990-х роках - під час приватизації фабрика збанкрутувала і припинила існування. Сьогодні ця будівля збереглася і продовжує використовуватися: на її першому поверсі працюють приватні підприємства. Попри зміну функції, вона залишається важливим елементом історичної пам’яті Коломиї - нагадуванням про часи, коли місто було частиною великої європейської промислової мережі.
