Авторська колонка
Сьогоднішні навколоколомийські села, як і сама Коломия, виглядають значно привабливіше, ніж років ще неповних сто тому. А що робить населений пункт привабливішим для ока? Прикрашені розмаїтими вазонами й клумбами на подвір’ях добротні будинки під бляхою.
Саме про початки поглибленого інтересу наших людей до такого вигідного й естетичного покрівельного матеріалу, як алюмінієва бляха, розповість читачам Інформатора журналіст Дмитро Карп’як.
Десь у 1960-их наші села вже переставали бути патріархальними, з глиняною долівкою всередині хати, покритої в кращому разі польською черепицею, а в гіршому – соломою. Слово «екологія» тоді ще не було в моді, отож не знали, що мають щастя проживати в екологічно чистих хатках. І суто практичних. Бо, як жартував гуморист Остап Вишня, солом’яна стріха навесні – найкращий корм для худоби.
У половині 1960-их у селах, як і в місті, взялися перекривати хати шифером. На багатьох хатах,
особливо старих, шиферні дахи ще й досі можна побачити, дарма що в Євросоюзі виробництво
азбесту вже заборонено. Верховна Рада України, ухваливши курс на Європу, років два тому також
наклала на шифер заборону. Мотивувавши її тим, що азбест належить до першої групи канцерогенів, тобто такий же небезпечний для здоров’я, як тютюн.
А вже десь з половини 1970-их стала приживатися в наших краях зовсім інша мода на дахи, з алюмінієвої бляхи. Це було так буржуазно… Тим паче що й новий клас, буржуазія, забрунькувався потихенько-полегенько в надрах робітничо-селянської держави. Народ масово захворів на так звану сувенірну лихоманку, зароблені на торгівлі рублі випирали з усіх кишень, а оскільки зводити хати на кшталт сьогоднішніх «палаців китайських імператорів» комуністи не дозволяли, то сувенірники взялися перекривати дахи бляхою.
Хто був проворніший і зумів дістати алюмінію достатньо, той і дах перекривав, і новеньким парканом обгороджувався. Як там гласить народна мудрість? Що вищий паркан, то кращий сусід.
Дістати алюмінію… В Україні на той час бляху з алюмінію, не кажучи вже про дюралюмінієву, не виробляли, то де ж її було брати. Метикуватий народ швидко скумекав, де брати.
Мої знайомі, наприклад, їздили за бляхою не те щоб за три моря, а трохи ближче, до Москви. Гуртом винаймали ЗІЛа, закидали в кузов ящики з виточеними дерев’яними кульковими ручками чи пензлями, а в Москві, збувши товар, затарювали машину бляхою й акуратно прикривали її вже порожніми ящиками.
«Це на той випадок, – хвалилися вдома, – якщо на посту ДАІ підійде міліціянт зі смугастою патерицею. Та дивіться собі, здвигали ми плечима, пусті ящики веземо».
А був і інший маршрут, балтійський.
Добротну бляху виробляла тоді маленька Естонія. Наші розвідники й там побували, і там налагодили канали зв’язку. Тим більше що естонська бляха вважалася доброякіснішою, ніж московська.
І тут ми нарешті підходимо до пригоди з коломийським слідчим, обіцяної читачеві на початку цієї статті. Нашого слідака, а мого доброго знайомого, зарахували до складу групи правоохоронців, яку відрядили до Естонії. У тонкощах справи, яку вони мали розслідувати, знайомий особливо не розбирався. Найімовірніше, що прикарпатським слідчим доручили вивести на чисту воду аферистів-бляхарів. Тобто тих, хто налагодив незаконний збут дефіцитної продукції за межі балтійської республіки.
Знайомий, назвемо його, наприклад, Василем Петровичем, мав суто своє завдання, про виконання
якого щоденно звітував старшому групи. У завдання, отримані колегами, не вникав. Навіть коли вони збиралися компанією в талінському ресторанчику випити пива, балакали на різні теми, окрім своїх професійних обов’язків.
Отож сидять якось за столиком, п’ють пінисте пивце, балакають. Та відчув Василь Петрович потребу сходити у вбиральню. Не встиг закінчити біля пісуару свою справу, аж постає в дверях фігура мордатого типа у формі радянського офіцера. І зразу ж з порогу: «Я тєбя счас в унітазє утоплю, ґад».
Василь Петрович, якщо по-вченому, впав у коґнітивний дисонанс, а по-народному, очманів.
«Ну, бляха-муха, подумав я, – згадує, – тут мені й гаплик. Навіть не зметикував, що цей амбал як би не старався, а запхати мою голову в унітаз не зуміє, не пролізе голова».
Зате зметикував, що не треба показувати перед знавіснілим капітаном свій страх, краще спробувати розговорити його, з’ясувати, чим це він провинився, що заслуговує на таку ганебну смерть. «А пачєму ета sука-офіциантка вам піво дала, а мнє отказала, нєт, ґаваріт, піва, кончілось?!» – рявкнув капітан.
Розлючений солдафон, отже, хотів злити на комусь злість за відмову офіціантки обслужити радянського офіцера. Під гарячу руку й попав коломийський слідак.
Коротше, трохи розговорилися. Капітан згадав, що має двоюрідного брата, футболіста харківського «Металіста», Василь Петрович запевнив, що також уболіває за «Металіст», бо зовсім недавно вчився в Харкові, в юридичному інституті… Так що розійшлися мирно, він повернувся до свого столика в ресторані неушкоджений.
А невдовзі вся їхня бригада повернулася з Таліна додому. Викоренити спекуляцію на блясі їм так і не вдалося, судячи з того, що алюміній звідти як возили на Прикарпаття до їхнього відрядження, так і не переставали возити опісля. Крапку на махінаціях поставив розпад Союзу, завдяки якому Україна отримала можливість виробляти свою власну алюмінієву бляху. І навіть дорогу нержавійку.
Дмитро Карп’як
Читайте інші статті з авторської колонки:
- Буремні 90-ті: як на зорі Незалежности у Коломиї стався равликовий психоз
- Від комунізму – до пацифізму: шлях, який проходила разом з усією Україною і Коломия
- Битва за молоко: чому занепав коломийський сирзавод
- Жив-поживав колгосп “Добитий октябрьом”: подорож у колгоспне минуле Залуччя
- Завод “Коломиясільмаш”: від легенди до мильної бульбашки
- Божевілля 1993-го: як Коломия “висувала” короля України
- Як акціонери м’ясокомбінату в Коломиї ділили шкуру недобитого ведмедя
- Храм на Йвана, храм на Спаса
- Кримінальна Коломия: кілька оказій 1993-го року
- Наша виправа на Помаранчеву революцію | авторська колонка Дмитра Карп’яка
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
