Факти та легенди про історію Косівського замку
Косівський замок — одна з найцікавіших історичних пам’яток Косівщини. У різних джерелах можна знайти суперечливу інформацію про його минуле: від реальних історичних фактів до легенд, які не мають документального підтвердження. У цій статті розглянемо, що з цього — правда, а що вигадка.
Інформатор Коломия розповість про Замкову гору у Косові.
Факт 1
Напевно першим і головним фактом є те, що на вершині Міської гори в Косові досі збереглися фрагменти земляних валів і ровів, які місцеві часто називають замком. Проте, це твердження не зовсім точне. Насправді в XVII-XVIII століттях тут знаходилася дерев'яна оборонна садиба шляхтича, яку в актах першої половини XVII століття називали "замчиком" або навіть "замком". Проте це був радше показний дерев'яний двір, що отримав таку назву лише через те, що був оточений укріпленим окопом — валом і ровом. Щоб відрізнити такі споруди від справжніх замків, які називалися "аркс", їх у XVII столітті також іменували "форталіціями".
Отже, на Замковій горі збереглися рештки форталіції. До наших днів від неї дійшли три пошкоджені вали, фрагменти ровів і два бастіони. Вся територія укріплення заросла різноманітними деревами: каштанами, тополями, кленами, липами та смереками, а скелястий схил гори вкритий високими вічнозеленими кедрами. Цікаво, що в давнину на Прикарпатті існувало безліч подібних форталіцій, але жодна з них не збереглася до сьогодення.
Легенда 1
У часи частих нападів турків і татар пан Косаковський звів замок на стрімкій Замковій горі, яка захищала місто природною стіною з голих скель. Фортеця була укріплена валами, частоколом і мала підземний хід до Рибниці. Під час набігів мешканці ховалися в замку, забираючи найцінніше. У 1621 та 1624 роках місто двічі спалили, а під час однієї з атак пожежа охопила укріплення. Частина людей загинула у підземеллі, коли обвали перекрили вихід. За переказами, дочка коменданта Ядвіся вкоротила собі віку, щоб не потрапити в полон.
Перед Другою світовою війною, під час будівництва автостанції, робітники випадково натрапили на підземний хід. Один із них, Петро Іванишин, стверджував, що бачив там не лише кістяки загиблих, а й великі скарби. Вхід було замуровано за наказом влади, а згадки про трагічні події знову перетворилися на легенду.
Факт 2
Правдою є те, що під час Другої світової війни Міська гора в Косові стала свідком жахливої трагедії, що назавжди закарбувалася в історії міста. Тут було розстріляно близько 10 000 євреїв. Ця масова страта є однією з найстрашніших сторінок Голокосту на Івано-Франківщині.
Розстріли відбувалися в кілька етапів, починаючи з 1941 року, коли німецькі окупаційні війська увійшли в Косів. Єврейська громада міста, яка до війни налічувала тисячі людей і була невіддільною частиною місцевого життя, стала основною мішенню нацистського режиму. Чоловіків, жінок, дітей - усіх без винятку - примусово зганяли до Міської гори, де їх очікувала неминуча смерть.
Сьогодні на Міській горі встановлено пам'ятник, що символізує біль і скорботу за загиблими.
До слова, нещодавно Інформатор розповідав про історію Єврейського цвинтаря у Косові.
Легенда 2
Найвідомішими легендами карпатського регіону пов’язані зі знаменитим опришком - Олексою Довбушем. Косів не став винятком, і також має свою історію. Перекази розповідають, що Довбуш, приходячи на гору, кидав звідти бартку на ринок, що розкинувся внизу. Місцеві багачі та лихварі, отримавши цей "сигнал", збирали гроші й несли їх опришкам як данину.
Одного разу, коли його бартка знову приземлилася, жадібні багатії вирішили покликати смоляків (переслідувачів опришків). Смоляки кинулися за Довбушем, майже наздогнали його, але хитрюга кинув їм під ноги жменю червонців. Блиск золота миттєво відвернув увагу переслідувачів, і вони, забувши про погоню, почали наввипередки збирати дукати. Довбуш, користуючись моментом, ще кілька разів посипав стежку золотом, що спричинило сварку та бійку серед смоляків, а опришки тим часом зникли з очей.
Саме з того часу Замкову гору стали називати ще й Довбушевою. Існує також переказ, що неподалік від замку, на краю гори, Довбуш поховав двох своїх загиблих побратимів і встановив на їхній могилі хрест. Дехто вважає, що цей хрест був не просто пам'яткою, а й знаком, за яким Довбуш давав знати про необхідність викупу. Хоча самого Довбуша не стало у серпні 1745 року, опришківські напади на замок та місто тривали ще довго.
Цей перелік історичних фактів та легенд про Міську гору можна продовжувати, адже це місце дивовижно переплітає реальність та вигадку. Воно не перестає бути надзвичайним свідченням минулого та джерелом натхнення для нових поколінь.
Матеріал підготувала Віолетта Павлюк
