Скандинавський досвід у Карпатах: чого нам бракує для культури притулків?
Доволі часто у Карпатах пошук нічлігу перетворюється на справжню лотерею, де на кону — безпека мандрівника. Відсутність облаштованих гірських притулків та відповідальної культури змушує туристів покладатися на випадок.
Ділиться Інформатор Коломия.
Морозний зимовий день. Позаду — 25 кілометрів засніженого маршруту, черевики вологі від снігу, а ноги відчувають кожен пройдений схил. Перед очима — колиба. Здебільшого покинута або ж закрита. Для більшості туристів у Карпатах це звична "історія" мандрівки.
Притулки, які мали б бути порятунком в екстренних ситуаціях, доволі часто є лише "міткою" на мапі. А все тому, що більшість з них або зруйновані, або ж закриті.
У соцмережах майорять естетичні фото з "буковельських" готелів та чанів. Втім, інший сектор гірського туризму, більш практичний, часто залишається у занедбаному стані. Колиба, яка на мапі позначена як прихисток, на ділі може виявитися непридатною навіть для короткого перепочинку. Варіантів розвитку подій два: або притулок зруйнований вщент, або ж заповнений сміттям і лахміттям.
Між собою досвідчені "хайкери" (ред.—мандрівники горами) поділяють прихистки на кілька видів: з пічкою та без. В зимових умовах цей фактор відіграє ледь не ключову роль.
Дерев’яна колиба без щілин, але й без опалення, здатна тримати температуру в межах 0–3°C навіть у лютий мороз. Натомість хатина з пічкою — це справжня розкіш, де повітря можна прогріти до комфортних +20°C.
Проте тут мандрівника чекає інший виклик — "боротьба за повітря". Більшість "буржуйок" у карпатських колибах давно відпрацювали своє. Вони димлять, пропускають чад і перетворюють нічліг на справжнє випробування для легень. Тож постає вибір: або спати в теплі, але в диму, або ж у чистому, проте крижаному повітрі?!
Культура довіри проти реальності "замка"
По трохи ми підходимо до головного "болю" любителів мандрів у Карпатах. У країнах Скандинавії, на досвід яких часто рівняються наші активісти, існує культура відкритих хатин. Там прихисток облаштований справною пічкою, сухими дровами, запасами їжі та медикаментів. Система проста і працює на довірі: користуєшся? то дбай.
В Україні ситуація діаметрально протилежна. Якщо колиба доглянута і має справну піч, вона, швидше за все, буде зачинена на величезний навісний замок. Причина проста і навіть трохи сумна — страх господарів, чи то пастухів, чи лісників, перед вандалізмом.
Хто господар?
Зараз догляд та ремонт притулків у Карпатах тримається на плечах волонтерів та небайдужих рятувальників. Жодної державної програми чи єдиної мережі, яка б відповідала за стан цих "точок порятунку", наразі не існує.
Вже кілька років існує благодійна організація "Волонтерські мандрівки", яка власними силами та коштом небайдужих відновлює занедбані високогірні притулки. Активість прибирають сміття, проводять рятувальні операції та здійснюють ремонтні роботи.
Наприклад, влітку минулого року волонтери разом з ветеранами відремонтували два притулки у підніжжі Говерли. Мова про екологічний пункт "У підніжжі Говерли" та "Перемичка".
Ремонтники полагодили дверні завіси, відремонтували провалля у підлозі екопункту, а також полагодили двері та сонячну електростанцію. Тепер там знову можна заряджати телефони від альтернативного джерела енергії.
Подібні ініціативи впроваджують культуру "скандинавського підходу" в українських Карпатах, де кожен притулок — це спільна відповідальність, а не нічийна власність.
Читайте також: Ветерани ЗСУ разом з волонтерами проводять оновлення гірських притулків та реставрацію стели на Говерлі
Досвід доводить, що проблема притулків у Карпатах не лише у відсутності фінансування, а й у кризі відповідальності. Ми звикли сприймати гори як безкоштовний атракціон, забуваючи, що безпека на висоті понад тисячу метрів — це "колективна угода". В українських реаліях вона лише починає зароджуватися.
У Карпатах таки можна зустріти відновлені чи новозбудовані прихистки. Серед них — астро-туристичний прихисток на горі Параска, що на Львівщині. Його звели на згадку про львівського пластуна Тараса-Гаврилишина, який загинув у бою на півдні України.
Ця споруда унікальна тим, що поєднує в собі функції безпечного укриття для мандрівників та місця для спостереження за зорями.
Зрештою, культура гірських притулків — це не лише про міцні стіни чи справну пічку, а про повагу між мандрівниками. Це про невидимий зв’язок і повагу між мандрівниками, які можуть ніколи не зустрітися в житті, але в подбають про безпеку один одного.
До слова, нещодавно Інформатор Коломия писав про те, як гори стали "місцем сили" для українських військовослужбовців, ветеранів та їхніх сімей. Більше про це читайте ТУТ.
Слідкуй за нами у Viber
