Як Коломия позбувалась центрального тепла: блог Дмитра Карп'яка

Багато з тих хто в притомному віці застав 90-ті в Коломиї підтвердять: взимку температура батарей могла зігріти хіба кусень масла (на яке більшість) не мала грошей. Взимку без пластикових пляшок із нагрітою водою у ліжко краще було не лізти. А через вічні аварії на котельнях у шкільних класах сиділи в шапках, куртках, рукавицях, та ще й з подушкою під гузицею. Та і це не рятувало від циститів, запалень нирок, легенів та всього решта. І так тривало роками, аж поки в ратуші не задумали ліквідувати теплопостачання.  Було чверть століття тому. 

Як у Коломиї закривали котельні розповів для читачів Інформатора журналіст Дмитро Карп'як, повитягавши з глибин своєї пам'яті цікаві нюанси.

Добрих чверть століття тому мешканці нашого міста почали масово відмовлятися від послуг підприємств «Коломиятеплоенерго». Як власник квартири з новопридбаним газовим котлом Дмитро Карп'як згадує ті часи словами "О мій «Vaillant»-е, мій рятівнику!" Вдвічі більше вдячності - після цієї виснажливої зими з ворожими атаками на енергоінфраструктуру України.

 Теплоцентраль, яка квартири не зігрівала

Крутий норов проявився в цьогорічної зими. А тут ще й регулярні графіки вимкнення світла… Хоча, як на те пішло, наші страждання аж ніяк не порівняти зі стражданнями киян, одеситів, сумчан, жителів Запоріжжя чи Черкас...

Переглядаючи телекадри руйнувань, я, звичайно ж, співчував нещасним людям. І разом з тим подумував, як це було б прикро, б-рр, опинитися на їхньому місці. Мешкати у власній хаті, хоч і невеличкій, - це зовсім не те, що в стиснутій з усіх боків лайливими сусідами висотці. А ще й без тепла!

Давніше я мешкав у панельній дев’ятиповерхівці на Богуна. Чавунні батареї опалення давали взимку такий мізер тепла, що стики панелей покривалися цвіллю. Скарги в жек ситуацію не рятували. Ну прийшла помічниця заступника начальника з контори… ну поцмокала язиком у вітальні… А ми й далі мерзли.

Аж настали нарешті часи, коли можна було відмовитись від центрального теплопостачання і встановити індивідуальне опалення. Шукаючи рятунку, коломияни взялися купували зужиті на Заході конвектори й газові котли, переходити на автономне опалення і махати центральній тепломережі ручкою: ґуд бай, моя мила!

Я теж не відставав від народу. Придбав зужитий «Vaillant», домовився з газовиками про дату встановлення котла в квартирі. Прийшли, встановили.

Перше (непрохане) пришестя газовиків

 У квартирі, що й казати, відчутно потеплішало, я мав можливість сам регулювати собі температуру. Одначе ще не пропала остаточно на стиках цвіль, як газовики знову подзвонили в двері. Звеліли показати їм всю документацію стосовно котла.

Показав. І що почув?! Що якийсь там з актів має лежати не в моїй шухляді, а на неухильному збереженні в газконторі. Це формений безпорядок! За це полагаєцця штраф! Так і сказали, пам’ятаю: «полагаєцця штраф».

Марно я старався переконати непроханих гостей, що це їхня, а не моя вина, бо вони мали забрати злощасний акт з собою, а не залишати мені. Звідки ж мені знати, яким саме документам треба лежати в їхній конторі, а яким - у мене…

Газовики нічого чути не хотіли. Що мав робити? Штраф то й штраф…

Комунальники занепокоїлись

Отоді вперше переконавсь я на своїй шкурі, що приватна власність на засоби виробництва, за яку палко агітували провідні російські публіцисти епохи Горбачова, - не є панацеєю від усіх бід скомунізованого суспільства. Приватний облгаз, отже, стає п’явкою на народному тілі ще ненаситнішою, ніж державна компанія.

І серйозно шкодить інтересам не лише звичайних громадян, але й новій формі власности, комунальній. У нашому випадку облгазівська контора завдяки європейським технологічним новаціям зашкодила комунальним підприємствам «Коломиятеплоенерго».

Ви знаєте, як саме зашкодила. Виставила їх на межу банкрутства. З цього приводу в тодішній коломийській пресі з’явилося звернення працівників тепломереж, що його можна назвати панічним.

Масова відмова від центрального теплопостачання у Коломиї

Автори звернення, що його підписав директор «Теплоенерго-1» Юрій Зінько, стверджували, що комунальне підприємство «Коломиятеплоенерго» і загалом виконавча владаКоломиї зіткнуться невдовзі з низкою проблем. Усе через те, що від’єднання мешканців багатоповерхових будинків від центрального опалення набуло рис безсистемности й хаосу.

На час публікації звернення, а це був жовтень 2002 р., від центрального опалення від’єдналося вже 30 % населення, а в деяких будинках ця цифра сягла й 80 %. Процес набирав розмаху, незважаючи на прийняте рік тому рішення міськради «Про затвердження умов по відключенню від системи центрального опалення».

Рішення, били тривогу комунальники, відкрило дорогу вседозволеності, його ніхто не контролює, воно сприяє нищенню сантехнічного обладнання в будинках… Уявіть собі, зверталися вони до виконавчої влади і депутатів, що наші підприємства перестають працювати. Чим тоді опалюватимуть квартири найбідніші громадяни, які не в змозі встановити індивідуальне опалення? Хто відповідатиме за можливі нещасні випадки при проєктуванні опалення з парапетними котлами без врахування «рози вітрів»? А хто відповідатиме за «спотворені фасади будинків» і т.д.

Друге непрошене пришестя газовиків

Широка громадськість, до якої апелювали автори звернення комунальників, не звернула на нього уваги. З тієї, думаю, причини, що в квартирах громадськости, як і в моїй квартирі, також зацвітали стіни. Кожен громадянин хотів, щоб за тепло він відповідав сам, а не писав безплідні скарги в жек.

Поки все це з теплом колотилося, наша сім’я мала щастя перебратися з дев’ятиповерхівки у приватну хату, над упорядкуванням якої довелося добряче попрацювати. Сп’янілий від нових технологічних можливостей утеплення, не задумуючись, я зруйнував обидві грубки з підведеним до них газом і найняв майстрів, щоб зробили в кімнатах підлогу з підігрівом.

Знову виникла потреба купувати газовий котел. На цей раз купив уже новенький «Vaillant», про що сповістив до болю знайому газову контору. Приходьте, видайте належні дозволи.

Ну, даю собі слово, на цей раз ви, голубчики, так легко мене не обведете навкруг пальця, буду я обачніший з вашими паперами.

Газовики не забарилися. Постукали по котлу, прикладали до нього вуха, тоді повиписували дозволи. На прощання питаю:

«Чи всі свої папери ви взяли, а мої лишили мені?»

«Атож, - запевняє старший групи, щупленький такий чоловічок, - наше – нам, а ваше лишили вам».

Питаю їх вдруге, для твердої впевнености:

«Усі свої папери взяли?» 

«Атож», - запевняє чоловічок.

Кілька місяців потому був я у від’їзді. Повернувся додому, а домашні розповідають, що до нас знову навідувалися з газконтори. «Сказали дати їм усі документи на дозвіл котла, - розповіла дружина, - дуже кричали, чому це документи в нас, а не в їхній конторі. Маємо тепер сплатити штраф».

Я отетерів. Та це ж і сміх, і гріх, і кукуріку! Біжу, нетямлячись з люті, в газконтору. Начальник (на жаль, не пригадую прізвища, вони там змінюються чи не щороку, а батьківщині варто б знати своїх героїв), замість перепросити за непорозуміння, визвіряється на мене. Бо я, бачте, зіпсував їм усю статистику, вони не знають, що тепер і діяти, як далі жити і самовіддано працювати…

Пропоную привести за руку того миршавого чоловічка, керівника групи, нехай засвідчить, що я його кількакратно запитував, чи всі папери взяв.

«Та що ви хочете з нього, - трохи лагідніше каже начальник, - він уже старший чоловік, забудькуватий…»

Погрожую, що звернуся в суд, - не можна ж мати мене, начебто нормальну людину, за ідіота. Начальник і собі погрожує:

«А я зараз перевірю, чи ви заплатили в касу за роботу наших спеціалістів».

За якийсь час повертається і крізь зуби стверджує, що я таки заплатив.

Коротше, в жоден суд я не звертався, марна це, вважав, справа. Зійшлися за тому, що купив у них якусь малозрозумілу для мене цяцьку, яка начебто мала б контролювати роботу газового котла. Цяцька ця й досі висить біля котла, нічого не контролюючи. Я висадив на неї невеличку дитячу ляльку – нехай хоч прикрашає котел.

Він успішно зігріває мене до цих пір. Тим паче що світло в нас уже не вимикають, навіть графіки вимкнення не доводять до підвідомчого населення.

Дмитро Карп’як

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Історія приХватизації коломийського "Шляховика" і до чого тут нинішній депутат | Авторська колонка Дмитра Карп'яка
• То був початок 1995-го... | Про зустріч з Леонідом Кучмою не без іронії розповів Дмитро Карп'як
• Лихі 90-ті у Коломиї| "XXI століття Коломия зустріла небаченим сплеском злочинности"
• Битва за молоко: чому занепав коломийський сирзавод
• Де ті капці? Історія Коломийської взуттєвої фабрики