Історія коломийських храмів | Церква Святих рівноапостольних Костянтина та Олени ПЦУ

У центрі Коломиї куди не глипнеш – видніється вершечок або хрест храму чи костелу. Про них багато розказано і досліджено. А ось маленькі церкви у спальних мікрорайонах – тема цікава і маловідома широкому загалу нашої громади. 

Інформатор продовжує оцифровувати давню й новітню історії Коломиї. Цього разу мова піде про храм ПЦУ у житловому масиві Леонтовича. І допоможе нам в цій пізнавальній мандрівці книга Степана Андріїшина “Коломийські храми Божі”.

До теми: Історія коломийських храмів | Церква Святого князя Володимира та Великої княгині Ольги

Вглибині одного з найбільших мікрорайонів Коломиї, віддаля дороги за адресою вул. Б. Хмельницького під №141а розташована церква святого Рівноапостольного князя Костянтина та святої Олени.

Відвідують її переважно мешканці багатоповерхівок на Леонтовича, а також жителі вулиць Моцарта, Хмельницького і бічних менших вуличок приватної забудови.

“Напевне, є дуже дивним те, що від самого початку, як тільки вул. Б. Хмельницького перейшла вул. Моцарта і пішла в західний напрямок побіч житлового масиву Леонтовича, то на всьому її відтинку, на всій її південній стороні немає жодного будинку, а є лише одні автогаражі, і не мало, не багато їх, а десь понад 250 штук. I лише поруч з гаражем, що є під №209, є лівий поворот на південь, на окрему ділянку, на якій побудований храм св. Костянтина та св. Олени. Вся північна сторона даної вулиці, яка, властиво, й називається масивом Леонтовича, є забудована п’яти- та дев’ятиповерховими будівлями”, – розпочинає свою розповідь коломиєзнавець Степан Андріїшин.

Ініціатором побудови Божого храму у цьому густозаселеному районі був Преосвященний Владика Іоан (Бойчук) і сам він першим подав для цього храму імена св. кн. Костянтина та св. Олени.

 

Для коломийських християн так вперше були оприлюднені імена римського імператора Костянтина Великого, який у 313 році офіційно визнав Христову Церкву і дав їй повну свободу, а в 321 році видав указ, яким оголосив неділю днем молитви.

У 326 році мати імператора Костянтина Олена, якій на той час уже було 80 років, вирушила до Єрусалима і там віднайшла Хрест, на якому був розіп’ятий Христос. Доказом його автентичності, за переказом, було те, що коли на Хрест поклали померлого – він ожив. Тоді ж від Хреста зцілилася ще одна важкохвора жінка.

І коли згодом отець Василь Юрчук, священнослужитель майбутнього храму, разом зі своїми найближчими вибрав найбільш придатне місце для побудови нового храму, то саме Преосвященний Владика Іоан невдовзі посвятив його. І вже відтоді на тому місці почалася головна робота, імʼя якій – будова.

Добре знаємо, що кожна будова вимагає чимало грошей: найперше треба купити цемент, привезти пісок, шутер, камінь. І тут першим спонсором виступив якраз о. Василь, а також його сестра Марія з чоловіком Іваном та їхній батько. Зважаючи на те, що їхній храм повинен був будуватися з дерева, то вже наступним кроком потрібно було шукати матеріалів.

Головним організатором усіх робіт, як переповідають парафіяни храму, був знову ж отець Василь, який завжди був зосереджений на основному і нічого не випускав зі своєї уваги.

Одним з перших вони встановили дерев’яний хрест і саме біля нього 13 серпня 2006 року провели свою першу Службу Божу. А вже після того взялися за саму будову.

 

Найголовнішим було те, що храм свій вони будували самі, своїми руками, без жодних допоміжних бригад, і тому отець Василь, а також його швагер Іван та ще декілька молодих чоловіків зразу ж почали копати рови під фундамент, а вже інші робили розчин і згодом заливали його за призначенням.

Храм будувався довго, і після кожного закінченого об’єкту отець на місці будови відправляв наступну Службу Божу, тож перша відправа вже на місці самого храму відбулася 31 грудня 2006 року. Недаремно отець говорив, що вони заходили до храму потрохи кожного року. Згодом, підсумовуючи пройдений стан їхнього спільного будівництва, отець з глибокою повагою згадував тих, хто допомагав у їхній праці.

Для будь-якого свіжого відвідувача, який вперше увійде до храму св. князя Костянтина та св. Олени, зразу ж постане перед його очима хоч невелике розміром, але досить приємно скомпановане церковне приміщення. Доволі високі стіни, а також овальна стеля, шальовані світло-охристого кольору деревʼяною вагонкою, створюють доволі тепле враження. Це особливо підсилюють численні ікони, які своєю кольоровою гамою тільки збагачують церковні інтерʼєри.

По верхньому ряду встановлено всі 14 стацій Хресної дороги, відповідно по сім на кожній стіні, а трохи нижче встановлено ще десь біля 30 різних, переважно середніх розмірів, під склом, серед яких, між іншим, є ікони св. князя Костянтина та св. Олени – з обох боків біля іконостасу, а по центру на одній стіні – їхня спільна ікона.

Варто пригадати, що парафіяни цього храму відзначають своє храмове свято – день пам’яті святих Костянтина та Олени – 3 червня.

Та чи не найприємнішим є те, що поруч з іконою св. Костянтина в окремій рамі подана молитва до св. Костянтина, слова і зміст якої вартують, щоб її тут помістити:

«О, святий Костянтине, моли Царицю Небесну, Пресвяту Діву Марію, щоби Вона вела нас дорогою Правди до Господа Icyca. Щоби давала Вона нам свої щедрі ласки, щоби рятувала нас у бідах і потребах та потішала у терпіннях. О, Святий Костянтине! Дай нам можливість прославляти Тебе в імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».

В окремому абзаці потрібно наголосити, що в цьому храмі є дуже багато вишитих рушників. Досить приємне враження справляє так зване панікадило – великий та багатий висячий світильник, який, звичайно, є окрасою церкви, а також до храму вже придбали три нові дзвони.

Поруч з храмом, завдячуючи допомозі п. Івана Симотюка, побудоване невелике приміщення – так звана ритуальна кімната «скорботи», в якій може лежати тіло померлого аж до похорону.

Як зазначив Степан Андріїшин, станом на 2018 рік при храмі діяв церковний хор, регентом якого є п. Люба Свищук. Саме завдячуючи їй, при храмі створений дитячий ляльковий театр «Небесний човник», музичним керівником є п. Марія Попадинець. Працює Недільна школа, слухачами якої є переважно учні, а також мешканці масиву Леонтовича.

 

 

______________________________________________

Досліджуйте історію з нами:

1. Загублений у часі: невідомий храм на вулиці Валовій у Коломиї
2. Благовіщенська церква у Коломиї: перехід від московського патріархату, реставрація та столітні ікони 
3. Історія коломийських храмів | Церква святих апостолів Петра й Павла
4. Крізь століття, епохи та війни: історія церкви у Яблунові
5. Історія коломийських храмів | Церква Вознесіння Господнього
6. Гошів – це місце духовної сили та спокою | Як виглядає монастир сьогодні та десятки років тому?

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com 

Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237