Мабуть кожен, хто їхав у Коломию зі сторони Нижнього Вербіжа, звертав увагу на невелику церковцю на березі річки Прут. Це – храм Господнього Богоявлення, збудований біля місця, де традиційно коломияни збирались на Йордан для освячення води.
У храмове свято Інформатор вирішив поділитися історією церкви Богоявлення Господнього. І допоможе нам в цій пізнавальній мандрівці книга Степана Андріїшина “Коломийські храми Божі”.
Храм Господнього Богоявлення УГКЦ знаходиться біля Вербізького моста, на самому березі Пруту. Він був збудований за не цілих півроку.
Краєзнавець зібрав інформацію про первісний задум тієї будови, а також про сам процес її ведення.
Святиню в червні 2011 року почав будувати тодішній священнослужитель храму св. Йосафата о. Василь Кіцелюк.
Як зазначається, все розпочалося з того, що коломиянин Василь Романюк вважав, що протягом тривалого часу мешканці міста відчувають незручності на Йордан. Під час щорічного освячення води численні кущі та яруги затруднювали доступ до води, і навесні 2011 року він запропонував о. Василеві побудувати там каплицю, але перед тим все там добре почистити і вирівняти.
Отець Василь погодився, але він на той час був сотрудником у храмі св. Йосафата. Вдвох з п. Романюком звернулись до о. Володимира Касіяна. Він підтримав ідею і запропонував о. Кіцелюку очолити будівництво нової каплиці.
Степан Андріїшин згадує ще одну історію так званого первісного задуму побудови каплиці. Згідно розповідей, вихідець з Коршева Іван Козак, напевно, одним з перших звернувся до Владики Миколая Сімкайла з пропозицією, щоб саме в центрі міста Коломиї поруч з пам’ятним знаком Т. Шевченкові побудувати простору каплицю, в якій би місцева молодь могла збиратися і співати духовні пісні. Владика ж зразу заперечив тому, що там поруч є храм св. Йосафата, а з другої сторони – храм св. Михаїла. А якщо вже є бажання будувати таку каплицю, то це потрібно в першу чергу будувати на березі Пруту біля Вербізького мосту, де коломияни щорічно на Йордан освячують воду. Отримавши слушну пропозицію, добродій Іван пішов на берег Пруту і невдовзі там зустрів Василя Романюка, який якраз саме на тому березі упорядковував місце для майбутньої каплиці.
“Але є відчутна різниця вести будь-яку будову десь у селі чи в місті, де є численна громада, яка подасть свою допомогу як фізичну, так і матеріальну. Та зовсім в іншому становищі опинився о. Василь і той же добродій Романюк, бо кого могла зацікавити будова на березі Пруту”, – стверджує Степан Андріїшин.
Одного разу священик робив заміри і забивав колики в землю на місці майбутньої церкви. Це побачила пані Катерина Молодій, яка знала особисто о. Василя та й сама недалеко мешкала. Як згадувала згодом пані Катерина, вона бачила, як о. Василь разом з п. Мирославом Ямбором, а також з добродієм Романюком робили розбивку перших метрів майбутнього фундаменту.
Вона навіть звернула увагу на те, як о. Василь тягнув той метр до себе все більше і більше, ніби свідомо старався зробити фундамент хоч трохи довшим і ширшим, щоб з тієї каплички таки могла згодом вийти хоч і невелика, але все-таки церковця. Невдовзі, як бачимо, воно так і сталося, і офіційно відміряний метраж – 5,5 м на 11,0 м – для каплиці був завеликий, а для малої церковці підійшов.
От, нарешті, почалася будова – взялися копати рови під фундамент.
Автор тут наголошує, що на відміну від будь-якої іншої, цю будову від самого початку і майже до кінця вели виключно різні запрошені бригади чи просто добропорядні сусіди, які, як одні, так і другі, робили все абсолютно безплатно, лише на Славу Божу: копали рови, мішали розчин, возили пісок і воду, мурували стіни та виконували всю іншу потрібну роботу.
Допомагали в будівництві сусіди, коломияни, працівники та керівники різних підприємств, представники місцевої та обласної влади, мешканці Нижнього та Верхнього Вербіжа, Великого Ключева та небайдужі. Добродії жертвували цеглу, бляху, різні будматеріали та елементи інтер’єру. Автором проекту на церкву та дзвіницю була архітектор пані Ганна Черних.
“Отець Василь Кіцелюк з приємністю згадує чимало доброчинців та жертводавців, які допомагали в побудові церкви”, – наголошує Андріїшин.
Не дивлячись на те, що переважна більшість робіт виконувалася безплатно, все ж потреба в грошах завжди була актуальною, тож часто пані Катерина та добродій з Коршева Іван Козак ходили до підприємств та бізнесменів випрошувати добровільні датки і, на щастя, абсолютно ніхто їм не відмовляв.
Коли вже був залитий фундамент, то для посвяти наріжного каменя запросили декана Коломийського о. Івана Остафійчука.
Освячення було призначено на 7 липня 2011 року в день Різдва Івана Хрестителя. І крім о. Івана Остафійчука присутніми були о. Володимир Касіян та о. Василь Кіцелюк, а також перші члени майбутньої церковної громади.
Саму вже вимуровану та поштукатурену церкву, готову до першої відправи, освячував Владика Миколай Сімкайло 24 грудня ще того ж 2011 року. Під час освячення було чимало священиків та мирян.
“Так що справді, як кажуть парафіяни, Бог їм дуже допомагав у будові і тому саме Бог збудував ту церковцю всього за пʼять з половиною місяців. Вони недаремно зранку, перед кожною свіжою роботою молилися, щоб Господь Бог допоміг їм у тій роботі, бо добре знали ту молитву: «Якщо Бог не будує, то марно трудяться будівничі». І Бог допомагав”, – завершує краєзнавець.
Зразу ж після освячення у храмі служив о. Василь Кіцелюк. Пізніше – отець Юрій Атаманюк.
Досліджуйте історію з нами:
- Загублений у часі: невідомий храм на вулиці Валовій у Коломиї
- Благовіщенська церква у Коломиї: перехід від московського патріархату, реставрація та столітні ікони
- Історія коломийських храмів | Церква святих апостолів Петра й Павла
- Історія коломийських храмів | Церква Вознесіння Господнього
- Історія коломийських храмів | Церква Святих рівноапостольних Костянтина та Олени ПЦУ
-
Історія коломийських храмів | Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Коломиї
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
