Це фото більше скидається на кадр з вестерну, впізнати у ньому мешканців давної Отинії досить складно. А проте містечко має справді цікаву історію.
Інформатор кличе у тур історією за матеріалами спільноти Мандрівка старим кордоном.
Відомий галицький історик Садок Баронч (1814–1892) писав, що Отинія була відомою у XIII столітті. Перша згадка як про міське поселення — 1606 року. 1610 року згадується як міське поселення, що належало руському магнатові Олександру Балабану.
Існують дані, що отинійські магнати мали невеликий замочок, який охороняв прилеглу територію від зазіхань татарви. Власне інтерпретація походження топоніму «Отинія», а також локальний топонім «За валами, За валом» (назва вулиці) — це все, що лишилося в сучасній Отинії від колишнього замку.
Панівною версію щодо походження топоніму «Отинія» є та, що тлумачить його від слова «отин» — давнє слово, що означало невеликий замочок.
Загалом же версій походження назви містечка багато — нижче наведено 4 (але не всі):
- від староукраїнської лексеми «отнина/отчина», тобто маєток, успадкована від батька — «вотчина»;
- від апелятиву «отин» — невеликий замок, оточений валами і частоколом.
- від особового імені Отин;
- від імені якоїсь дідички-польки Антоніни.
Особливо насиченим на події було XVII століття для Отинії. У 1618 році поселення з околицями придбали за 150 тисяч злотих Понятовські. B 1643 р. Отинія перейшла до рук Станіслава «Ревери» Потоцького. В 1648 році Семен Височан сформував у поселенні 15-титисячне військо, з яким приєднався до повсталих козаків під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, а ще захопив Пнівський замок, твердині в Єзуполі та Печеніжині.
У 1753 році Отинія отримала маґдебурзьке право, відтак дістала статус міста. Наприкінці XVIII століття містечко було торговим осередком, куди по сіль та тютюн приїжджали так звані «коломийці».
У 1817 році в Отинії відкрилася перша школа, в якій згодом працював відомий історик Садок Баронч.
У 1840-х роках поселенням володів поміщик Мікулі.
У XIX столітті, як і повсюдно в краї, пожвавилось економічне становище. Так, в Отинії почала розвиватися мануфактура з виробництва гончарних виробів, працював тартак. А на межі XIX і ХХ століть запрацював машинобудівний завод Бредта і Ко, де було зайнято спочатку 500, а пізніше понад тисячу працівників. Продукцію — парові котли, преси, резервуари для спирту, насоси та обладнання для броварень і винокурень — підприємство експортувало у Румунію, Болгарію, Росію. На той час завод був дуже сучасним — підприємство було електрифіковане, машини працювали на парі. А ще місцевий «машинний магнат» Бредт мав власну автівку, що стала першою в Отинії. У Першу світову війну завод Бредта постраждав, і так більше ніколи й не запрацював, відродилася лише лісопильня.
Отинія мала ратушу, Велику синагогу на 5 000 віруючих, суд і поліційний відділок. У містечку був навіть власний театр (у тодішньому розумінні цього слова), де ставилися вистави силами місцевих аматорів або заїжджих гастролерів, а з часом почали показувати кінофільми.
Була в Отинії також власна броварня. А от залізниця трохи оминула Отинію: до вокзалу доводилося долати відстань у півтора кілометри. Проте вокзал місто мало. Особливого розвитку набула отинійська торгівля — майже в кожному будинку середмістя працювали крамниці — харчевні, горілчані заклади, магазини капелюшків, взуттєві й одіжні крамниці, і навіть торгові склади зі шматтям — прообрази сучасних секонд-хендів. По вівторках у містечку вирував базар, на який приїздили жителі навколишніх сіл та міст.
З архівних джерел межі XIX–XX століть відомий опис тогочасного герба Отинії: розколений щит, у першій частині якого — герб Руського воєводства (на блакитному тлі — золотий лев, що спинається на скелю), а в другій — герб Королівства Польського (на червоному тлі — срібний коронований орел).
1910 року через Отинію проїжджав цісар Австро-Угорщини Франц Йосиф І із загоном австрійських вояків. У 1917 році повз містечко проїжджав російський цар Микола ІІ Романов.
На початку ХХ століття Отинія поділялася на дільниці (це історичне районування в загальних рисах зберігається дотепер): Місто центр, Бочкарівка, Завал (за валом), Борисівка, Марків гай, Загребля, Мікульсдорф, причому Марків гай і Мікульсдорф вважалися присілками, а ще присілками були: Грицівка, Пеньки, Свинянка, Щасників (або Щеників). Урочища довкола Отині (Отинії): Велесницьке (поле), Вили (поле), Довгий кут, Вільшини, Гайок, Ризи, Сайково, Стебник, Пожерниці, Ропші, Коло тополі, Замлинівка, Млинівка, Млинище, Толочина, Царинка, Дебрі, Тремби, Лиса, Паст, Судки, Гуки, Розметенці, Левада, Опуст, Рудка, На болоті, Трендельня, Коло святого Петра, Стражниця, Застав, Пихані, Солонець, Плоски, Вікно, Шия, Нетеча, Віха, Кути, Габарів, Дворище, Дубники, Жолоб, Лука, Гай, Жиртки, Чигри, Царина, Окописко, Сьострин сад, Лази, Косовська (гора), Окопище. Дві дороги мали назву Цісарка (цісарська): одна вела через Загреблю на Товмач, друга — на Станіслав.
Дивіться до теми:
-
Тисячолітні поселення й підземні ріки: село Незвисько, яким ми його не знаємо
- Унікальні давні світлини Прикарпаття: Косів, Городенка, Ворохта, Верховина
- Мальовничі села Коломийщини з минулого століття | Городниця
- Унікальні фото з минулого сторіччя: Коломия, Заболотів, Кути
- Коломия, війна і солдати: 33 історичні фото
- Коломийські будинки з історією
- Унікальні фото Коломиї та коломиян у середині XX століття
- 50 унікальних фото Коломиї з минулих сторіч
- Базарний день: столітні фото Коломийської площі ринок
- Фабрика машин та відливу заліза братів Біскупських, давніх дилерів Ford та Chevrolet у Коломиї
- Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф
- Історія переіменувань: вул. Пушкіна й німецький Баґінсберґ
- Історії вул. Чехова в Коломиї
- Знищені австрійські казарми, вілла й колони в’язнів: історія вулиці Чайковського в Коломиї
- Древні вали, будинки розпусти й гетто: історія вулиці Валова в Коломиї
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
