Історія коломийських храмів | Найдавніші церкви міста

Нині в Коломиї налічується близько 30 храмів та культових споруд різних віросповідань. Це і церкви, і костели, і синагога, й інші молитовні будинки та будівлі, де проводять релігійні зустрічі. А якими були перші й найдавніші храми міста над Прутом?

Інформатор Коломия вирішив поділитися цією сторінкою історії Коломиї. І допоможе нам в цій пізнавальній мандрівці книга Степана Андріїшина “Місто в легендах і переказах”.

Топографія первісної Коломиї, як уже наголошувалося, має досить обмежену базу даних як з архівних, так і з археологічних зібрань. Як подають «Жерела до історії України-Руси», у Коломиї станом на 1565 р. було 6 церков, а, як уточнює Словник географічний, на початку XVII ст. їх вже було 7. Про розміщення деяких з них маємо сьогодні досить певні повідомлення.

До однієї з найдавніших може належати коломийська церква Вознесіння Христового, яка була там, де тепер стоїть капличка та церковна канцелярія Свято-Михайлівської церкви. (У кількох останніх публікаціях та церква Вознесіння помилково названа Воскресіння). Як у свій час писала коломийська газета “Руська Рада”, тоді у Коломиї “..був парохом о. Озаркевич, а набоженьство відправлялося в дуже старенькій маленькій церковці Вознесіння Христового, де нині стоїть дім сотрудників; тую вознесенську церкву задля старості розібрано, як також перед тим (було) розібрано церкву на передмісті Надвірнянськім, стоящую перед теперішнім мостом на ріці Прут і прилучено обидві розібрані церкви до каплички (церкви) монастирської, стоящої нині на кладбищі, котру о. Озаркевич розширив, бо в ній не могло більше поміститися, як до 100 осіб”.

Друга церква, назви якої, на жаль, не знаємо, стояла, як подає попереднє повідомлення, на території Руського кута між Вербізьким мостом і Монастирком. Про розміщення цієї церкви знаходимо у старих рукописах І. Білинкевича досить детальне повідомлення. Посилаючись на газету “Голос Народний” за 7. 02. 1866 р., він пише, що Михайло Білоус натрапив на старий «заповіт приватних осіб з 1734 року, в якому польською мовою написано, що “ґрунт від ріки Прут по вул. Стара дорога з північної сторони, власником якої був Білоскурський Дмитро, називався цвинтарем. Отже там хоронили померлих”.

Далі М. Білоус робить такий висновок: “Зважаючи на те, що на Русі не було звичаю мати окремо цвинтар і окремо церкву, а все разом, то можна робити висновок, що на тому грунті стояла і церква”. В іншому зошиті читаємо: “Старі люди, продовжує М. Білоус, розповідали, що на тому “цвинтарі” є ще сліди, де стояла та церква”. Саме та церква, а також цвинтар, що був при ній, на думку авторів, обслуговували мешканців надпрутської Коломиї. На жаль, назви тієї церкви не вдалося віднайти.

Третьою церквою, на думку автора даної розвідки, мала би бути та первісна монастирська церковця, яку, за повідомленням М. Білоуса, у 1589 році зруйнували татари. Тоді ж було скинуто у став разом з іншими церковними речами два її дзвони, з яких один невдовзі знайшли. Та церква, на жаль, залишилася в джерелах без назви. I хоч згодом у середмісті була велика мурована церква, все ж саме там, на Монастирку, вже біля іншої, але такої ж, як і попередня, невеликої і деревʼяної, яка згідно з церковними шематизмами має назву Благовіщення Пречистої Діви, вже кілька століть поспіль відбувалися на храмове свято в Коломиї Богослужіння і освячення плодів.

Тож, якщо народна памʼять повʼязує храмове свято Спаса в Коломиї лише з церквою, що колись була при монастирі, то цілком логічно, на думку автора, що тією первісною храмовою церквою Спаса чи, правильніше, – Церквою Преображення Христового була якраз та, зруйнована татарами, примонастирська церква.

Четвертою може бути уже названа церква Благовіщення Пречистої Діви, що й тепер стоїть на території колишнього монастиря, відома з 1587 року і в 1845 р. значно розширена о. Іваном Озаркевичем.

До теми: Благовіщенська церква у Коломиї: перехід від московського патріархату, реставрація та столітні ікони 

Наступною церквою, про яку знаходимо повідомлення Л. Вайгеля, була та, також давня і деревʼяна, що мала назву св. Михаїла Архістратига і, згідно з його повідомленням, стояла вона на «руському цвинтарі». В одній з церковних візитацій від 1741 р. подається ніби уточнення, що три коломийські церкви – св. Михаїла, Благовіщення Пречистої Діви та Богоявлення Господнього стояли «під валами».

Як згодом довідуємося, що це «уточнення» не суперечить повідомленню Л. Вайгеля, бо «руський цвинтар» був розміщений поруч з відомим в Коломиї монастирем, який разом з цвинтарем був з півночі та від міста захищений високим валом.

В наступній візитації від 23 грудня 1745 р. зазначено, що в церкві св. Михаїла знаходився «давній вівтар», який, як написано, напевне був перенесений зі старої церкви XVII ст. Серед церковних книг був Служебник, два Требники, Псалтир, а також там зберігалося «писане Євангеліє», яке, за повідомленням проф. І. Крип’ якевича, походило ще з 1445 р., як тільки ще починалося в Галичині книгодрукування. На період візитації 1745 р. парохом тієї церкви був о. Павло Филипович, який, як читаємо в публікації, “… посідав площу біля церкви, де стояла парохіяльна резиденція”. На думку автора, мова йде про відому колись резиденцію отця О. Русина, зреконструйовані рештки якої й сьогодні стоять на вул. Карпатській, 2.

З власних джерел нашим журналістам стало відомо, що у 1990-х роках рішенням Коломийської міської ради цю будівлю повернули у власність церкви. Проте згодом ця нерухомість перейшла у приватні руки.

Як далі подає Андріїшин, з останньої цитати довідуємося, що якраз поблизу цієї резиденції, можливо навіть на тій території, де тепер стоїть памʼятний хрест жертвам Голодомору, або на протилежному боці від резиденції – і стояла колись давня церква св. Михаїла. Але через відсутність коломийських архівів, які під час великої пожежі 2 травня 1865 р. згоріли разом з першою деревʼяною ратушею, мусимо тепер по крихтах дошукуватись будь-яких документальних повідомлень у різних джерелах.

В іншій публікації знаходимо, що церква св. Михаїла дійсно могла бути з XVII чи навіть XVI ст., а напровесні 1730 року була головним руським храмом у Коломиї. Чи не останнє повідомлення про діючу церкву св. Михаїла надибуємо в «Історії Коломиї» проф. Грабовецького. Описуючи події буремного 1848 року, він згадує стару церковцю, в якій тоді 8 червня “…зібралося багато народу – міщани, селяни з навколишніх сіл, інтелігенція – на урочисте Богослужіння. Після закінчення Служби Божої з промовою виступив відомий коломийський просвітитель, директор Головної школи о. Микола Верещинський”. Його блискуча промова викликала не тільки загальне захоплення присутніх, але й гостре обурення у прибічників влади.

Напевно, варто також відмітити, що з вищеназваною церквою св. Михаїла повʼязана ще одна важлива подія, а саме поява в Коломиї Чудотворної ікони Коломийської Божої Матері. Коротке повідомлення про ту подію подає перший історичний нарис про Коломию, який друкувався у місцевій газеті «Голос Народний» у 1865 – 1866 рр. під назвою «Топографія історична. Коломия». Автор того нарису, який заховався під криптонімом «М», напевно, опираючись на повідомлення тодішніх старожилів міста, які або памʼятали, або зі слів своїх батьків знали про церкву св. Михаїла, пише, що та Чудотворна ікона Коломийської Божої Матері в якийсь період спершу була в Коломиї в котрійсь «руській хаті», потім була передана до церкви св. Михаїла, звідки невдовзі зникла і вже згодом появилася в латинському костелі домініканського монастиря. Жаль тільки, що автор того нарису не подає жодних, хоча б приблизних років, коли все те могло відбуватися.

До слова, зважаючи на історію про давню чудотворну ікону Матері Божої, у 2017 році вирішили написати ікону Пресвятої Богородиці “Це Мати Твоя”, яку проголосили покровителькою Коломийської єпархії.

Той же автор в кількох невеличких абзацах подає коротке повідомлення про давні коломийські церкви. Але не маючи майже жодних достовірних фактів про їхнє місцерозташування чи про роки функціонування, а навіть про їхні назви, більшість його повідомлень є, на жаль, недосконалими і не завжди зрозумілими. Але все-таки читаємо одне з них: “Третій монастир був коло третьої церкви, котра нині розібрана. Там священиків було кілька, і тому та частина монаша Мнихівкою називається. Там по знесенню монастиря (1744 р. – C.A.) великий осідок мав священик руський, але через неувагу русинів нехристи цілком обсіли той
ґрунт, а що дерев не насаджено по межах цвинтаря, то може по якимсь часі кавальчиком стане той великий грунт…”.

З цього тексту можна дійти висновку, що мова тут йде, напевне, про церкву св. Михаїла. Згаданий у тексті «великий осідок мав священик руський» означає, що дійсно був великим той ґрунт, що до 1744 року ним володів монастир, а після його ліквідації – церква. Той ґрунт лежав зразу ж за будинком резиденції з її північної сторони, а також він займав ту територію, на якій з
1950-х рр. розбудувався Коломийський автопарк.

Виходячи з усіх вищенаведених повідомлень, можна зробити висновок, що та церква дійсно була св. Михаїла, яка згодом через свою давність на початку 1850-х років була розібрана.

Значно складнішою є ситуація з визначенням місця розташування останньої зі списку візитаторів церкви Богоявлення Господнього, про яку згадується, що вона також стояла «під валами». Зважаючи на те, що вал був насипаний в центрі міста уздовж теперішньої вул. Валової, тож і ця церква повинна би стояти десь поблизу неї.

Про цей храм ми розповідали у нашій статті: Загублений у часі: невідомий храм на вулиці Валовій у Коломиї

Про іншу церкву, що мала б належати до XV-XVI ст., повідомлень не знаходимо, вона, можливо, стояла на нижній надпрутянській стороні і її сліди загубилися. Поблизу неї міг бути й невеликий цвинтар.

Саме тут принагідно можна висловити думку, яку не раз озвучують місцеві краєзнавці, коли мова заходить про абсолютну відсутність будь-яких пошукових знахідок на території давньої надпрутської Коломиї. Адже, як подають джерела, на місці будь-якого давнього, навіть в кілька тисяч років, поселення час від часу знаходяться різні фрагменти давньої кераміки, наконечники стріл, ножі, вістря сокир чи молотів. А тут – жодної знахідки. Причина може бути одна – тільки Прут. Саме наш Прут, такий непостійний у своїй течії, в ті далекі роки не раз, як знаємо з джерел, різко змінював своє русло і його бистрі води могли повністю вимести все, що було на їхньому шляху.

Крім вищеназваних, побудованих у XV – XVI ст., знаходимо повідомлення про церкви з XVIII – XIX ст. З появою нового середмістя на території тодішньої Вікарівки наприкінці XVII ст. був започаткований новий український цвинтар, а поруч з ним у 1751 р. побудовано нову головну міську греко-католицьку церкву Благовіщення Пречистої Діви. Але ситуацію, на жаль, ускладнили меркантильні проблеми, в основі яких було недвозначне зазіхання тодішніх коломийських євреїв на всю ту навколишню територію, і невдовзі, у 1830-х роках, невідомі злочинці ту церкву спалили.

Наступною українською церквою була вже відома мурована в 1864 році церква святого Архистратига Михаїла, розташована по просп. Михайла Грушевського.

Про найдавніші костели та монастирі Коломиї читайте в наступних матеріалах Інформатора.

Тим часом пропонуємо історії інших коломийських храмів:

• Церква Богоявлення Господнього на березі Пруту

• Церква Стрітення Господнього
• Церква Покрови Пресвятої Богородиці
• Церква Святих рівноапостольних Костянтина та Олени 
• Церква Святого князя Володимира та Великої княгині Ольги
• Церква святих апостолів Петра й Павла
• Церква Вознесіння Господнього

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram,  Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com